дорученням гетьмана справу дійсно розслідував Тиміш. І саме йому начебто вдалося знайти викрадене золото та викрити спільників гетьманші, після чого Мотрону, а також її матір і ще п’ ятьох чоловік було страчено. Отже, за такої інформації, причина трагедії полягала не стільки у факті подружньої невірності Мотрони( якщо вона й була насправді), скільки у наявності розгалуженої шпигунської мережі в оточенні гетьмана, до якої якимось чином була залучена і гетьманша. Проте абсолютно очевидно, що особиста образа справила вплив на дії Богдана, однак не вона стала вирішальним фактором, що визначила подальший вибір Хмеля— підняти повстання проти польської шляхти. Деякі дослідники стверджують, що ще у 1645 році Б. Хмельницький із деякими старшинами( Федором Вишняком, Кіндратом Бурляєм, Іваном Ганжею, Філоном Джалієм, Іваном Гирею, Яциною Лютеренком) готував повстання, котре почалося в 1648 році.
Третя дружина гетьмана— Ганна— сестра ніжинських полковників Івана та Василя Золотаренків, удова козацького полковника Пилипа( тому в народі її називали Пилипихою). Богдан вінчався з нею в Корсуні на початку серпня 1651 року. Померла вона 1667 року черницею жіночого монастиря.
Сучасники знали Богдана як турботливого батька, що пестив своїх дітей і гостро переживав їхні невдачі, переймався проблемами їхньої освіти та особистого життя. З трьох вищезгаданих синів історія реально знає двох— занадто ідеалізованого Тимоша( народився 1632 або 1635 року в Суботові) і, переважно засудженого істориками, Юрія( 1640— 1642 року народження).
Тиміш, ідеалізований лицар багатьох українських істориків, насправді був людиною з дуже неврівноваженою психікою. Незважаючи на те, що Богдан дуже любив свого старшого сина і бачив у ньому свого наступника на гетьманській посаді, він виховував його в спартанському дусі. Очевидці відзначали, що, прагнучи наставити свого молодшого нащадка на « путь істини », старший Хмельницький « наказав прив’ язати його до гармати і міцно бити, поки той не поклявся йому, що буде добрим, статечним, і тільки потім наказав відкувати його. Часто Хмельницький за шаблю хапався, так що [ Тиміш ] не хоче потрапляти йому на очі ».
75