умовах, тобто без присутності німецьких підрозділів. І таку можливість стрільцям надали.
В ніч з 29 на ЗО квітня прихильники гетьмана оволоділи приміщеннями, в яких перебували генеральні секретарства у військових і внутрішніх справах, а також Державний банк. Скоропадський із найближчим оточенням залишив приватне помешкання й переїхав у колишню резиденцію генерал-губернатора( військове відомство за часів УЦР). Пасивність керівництва УНР під час перевороту стала несподіванкою й для самого гетьмана, « бо хоч би який був анемічний і осоружний уряд Центральної Ради, а все-таки важко якось уявити собі, що ці люди зовсім не мали охоти за свою владу поборотися. Центральна Рада ще засідала в той час, коли ми служили біля Святої Софії молебень, одначе з наближенням нашого військового відділу члени її самі розійшлися ».
Квітневий державний переворот був неоднозначно оцінений сучасниками. Найбільш категорично висловилися політичні супротивники гетьмана, яких він усунув від влади. В. Винниченко у притаманній йому емоційно-гротескній формі подав « сценарій », за яким розгорталися події, вказавши при цьому на специфічну соціальну базу замовників: « Захляле поміщицтво, пощипане фабрикантство, зажурена за хабарями бюрократія й нахабно-льокайське офіцерство в присутності німецького генерала складають план державного перевороту. Тут же сидить намічений кандидат на гетьманський трон: руський генерал малоросійського походження, фігура сентиментального дегенерата, безвольного, але з романтичними мріями й величезними маєтками по всій Україні... Гетьман був підставною, нікчемною фігурою, манекеном і декорацією, за якою стояв німецький генерал та його воля, бажання, інтереси й розпорядження ».
Негативно оцінювали переворот і прихід П. Скоропадського до влади такі політичні діячі, як П. Христюк, Л. Шанковський, В. Іванис. Вони акцентували увагу на соціальній базі заколоту, репрезентованій земельними власниками, представниками колишньої адміністрації, офіцерства російської армії та дрібнобуржуазними верствами українського суспільства, а також на іноземній присутності, що стала цілковито інтегрованою у дореволюційне російське суспільство і належала до його
405