розформування дивізії « синьожупанників ». Мала Рада й уряд Української Народної Республіки не надали значення інформації про підготовку перевороту, що, безумовно, до них доходила. 27— 28 квітня в кабінетах завершувалася робота над текстом Конституції УНР та нового закону про громадянство. На заключній стадії перебували підготовка виборів та скликання Українських установчих зборів, формування Великої економічної ради України. Зовнішньополітичне відомство готувало ноту протесту урядам Антанти стосовно анексії Бессарабії Румунією.
Вичікувальна позиція діячів УЦР дивує ще й тому, що вони, безумовно, здогадувалися про підготовку перевороту. Більше того, М. Грушевський у розмові зі своїм заступником професором М. Веселовським нагадав про загрозу існуючому ладу і як контрзахід запропонував йому заради збереження держави очолити « превентивний переворот ».
27 квітня 1918 року голова уряду УНР і міністр земельних справ М. Ковалевський зустрілися з німецьким послом в Україні бароном Муммом, щоб обговорити перспективи українського уряду на ближчий час. За словами Ковалевського, посол Німеччини заявив, що « Берлін не має намірів співпрацювати з урядом, який віддав землю селянам та внаслідок цього Україна не може виконати своїх економічних зобов’ язань ».
На випадок « непередбачуваного » розвитку подій прем’ єр-міністру було обіцяно сприяння у переїзді до Німеччини на постійне місце проживання. Цей дипломатичний « реверанс », що сприймався як зловісний натяк на те, яку позицію насправді займає Німеччина, було зроблено нібито на знак уваги й вдячності за укладення Брестської угоди.
Брак чіткого уявлення про реальний стан речей спричинив прорахунки в з’ ясуванні позиції Німеччини й Австрії. Голова уряду В. Голубович переконував членів УЦР у тому, що неприхильне ставлення окупаційного командування зовсім не збігається з офіційною доброзичливою позицією Берліна й Відня. Однак уже того дня німці заарештували В. Голубовича, міністра закордонних справ М. Кубинського, військового міністра С. Жуковського, директора адміністративно-політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ Ю. Гаєвського, звинувативши їх у викраденні банкіра А. Доброго( якого за наказом уряду
402