діли не випустять із казарм січовиків і будуть дотримуватися дружнього нейтралітету.
Тим часом до Києва прибували делегати з’ їзду хліборобів-землевласників. Останні так і не змогли примиритися з вимогою аграрної реформи на демократичних засадах, яку обстоювали представники УЦР. Критична маса невдоволення діями Центральної Ради досягла піку, далі події розвивалися за сценарієм змовників.
Той факт, що Павло Петрович повернув зброю проти більшовиків і став у цьому питанні на бік Центральної Ради, зумовив цілу низку версій, які й досі обговорюються серед істориків.
На нашу думку, причина цього була в тому, що самостійницький рух українців сприймався російським істеблішментом як відцентровий чинник, спрямований на розвал імперії. Примиритися із цим вони не хотіли й не могли. З більшовиками вони сподівалися справитися власними силами і дуже неохоче йшли на будь-які компроміси у принципових питаннях. Своєю чергою, український табір( сконсолідований і політично багатовекторний) прагнув, але не зміг використати колишню армію: більшовики розпропагували переважну частину військ, а російське офіцерство не бажало воювати за « українську ідею ». До того ж ліві сили надто вже боялися втратити владу, хоч би якою ефемерною вона була. То чи міг за таких обставин П. Скоропадський відіграти роль рятівника від більшовизму й фігури, здатної об’ єднати два непримиренні табори? Питання риторичне. Адже навіть формально підпорядкувавши свої дії українському уряду, він воював радше не за Центральну Раду, а проти більшовиків. І саме для того, щоб УЦР остаточно не втратила Україну, котра, наче зрілий плід, упала б до ніг більшовиків, він готувався до захоплення влади.
Події кінця 1917— початку 1918 року переконують у тому, що в Павла Петровича не було далекоглядних планів щодо своєї політичної кар’ єри. Пригадуючи той час, він писав: « Мушу відверто сказати, що ще на початку березня я про гетьманство не думав. Коли взимку, перед приходом більшовиків в Україну, я думав про спільну акцію 1-го Українського Корпусу й Вільного Козацтва, то я тоді зовсім не думав про відновлення в Україні Гетьманства, а тільки про дуже коротку диктатуру, на той час, поки вдас
399