мократизувати країну, виховати людей, розвинути в них усвідомлення обов’ язку, прищепити їм чесність, розширити їхній культурний горизонт, і лише тоді можна говорити про наступний етап соціальної революції ». Однак коли Павло Петрович ознайомився з програмою майбутньої партії лідерів Союзу землевласників, він не зрозумів її й не відчув у собі прагнення підтримати її.
Мешкаючи в готелі « Кане », П. Скоропадський зустрічався з багатьма громадськими та політичними діячами. Серед них були М. Міхновський— один із засновників Революційної української партії( РУП, 1889), Української народної партії( У НП, 1902) та Української демократичнохліборобської партії( УДХП, 1918) і Д. Донцов, якого Павло Петрович, прийшовши до влади, призначив на посаду керівника Українського пресового бюро.
Саме у той тривожний час обставини підштовхнули генерала до осмислення досвіду його колишнього начальника— Л. Корнілова. Він утвердився в думці про необхідність сильної влади, ознайомившись зі статтею членів Товариства українських юристів, у якій висувалася вимога переходу влади від УЦР до однієї особи з диктаторськими повноваженнями. Оцінюючи потенційні можливості вірогідних кандидатів, які могли б узяти на себе це складне завдання, П. Скоропадський не бачив справді вагомих і впливових постатей ні серед « великоросів », ні серед українців. Єдиний можливий « конкурент »— С. Петлюра, на думку Павла Петровича, був не так державним, як партійним діячем соціалістичної орієнтації, якого не підтримали б центристські та праві політичні табори.
Свої претензії на чільне місце в українській громадсько-політичній еліті П. Скоропадський намагався узаконити шляхом створення партії, яка б ідейно й організаційно консолідувала певні сили суспільства правоцентристського спрямування. Однак на той час ця політична ніша вже не була вільною. Кристалізація ідейно-організаційних засад консервативної частини політичного спектра знайшла вияв у програмних положеннях та діяльності Української демократично-хліборобської партії. Висуваючи гасло « самостійної, незалежної України », « Основні положення програми УДХП » містили вимогу соборності всіх українських земель, чого не ставила за мету жодна тогочасна партія. Пропонована модель державного устрою базувалася на
392