Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Page 392

експансії керівництво УЦР орієнтувалося на держави Цен­
трального союзу — Німеччину й Австро-Угорщину. Це тоді
здавалося єдиним порятунком від більшовицької навали.
А Берлін та Відень без жодного пострілу отримували те,
заради чого воювали майже чотири роки.
Брестські угоди відрізали Україні всі шляхи відступу й
позбавили останніх сподівань на допомогу держав Антан­
ти, керівництво яких вважало цей крок зрадою союзни­
цьких інтересів.
Доки дипломати розглядали ймовірні варіанти роз­
витку подій, німецько-австрійські війська рішуче висту­
пили проти більшовицької армії й почали тіснити її з
України. В березні 1918 року бруківкою Києва пройшли
колони нових окупантів. Формально влада перебувала у
руках Центральної Ради. Проте брак розгалуженого й
дієздатного державного апарату, особливо владних струк­
тур на місцях, а також наявність чужинських військ до
краю ускладнили виконання нею своїх повноважень. До
того ж німецьке та австрійське командування, почува­
ючись господарем становища, вдавалося до заходів, які
зовсім не сприяли покращенню ситуації. Не узгоджені
з українським урядом реквізиції викликали у населення
обурення й почуття невдоволення як іноземною присут­
ністю, так і українською владою.
Після вступу німецьких військ у Київ П. Скоропад­
ський багато розмірковував про майбутнє України. Оскіль­
ки на поверхні політичного життя опинилися соціал-де­
мократи та есери, які не могли запропонувати ефективних
засобів подолання анархії, він схилявся до думки, що цю
функцію може успішно виконати партія іншої політичної
орієнтації. Павло Петрович вважав, що «необхідно ство­
рити демократичну партію, це обов’язково (українець у
душі демократ), але зовсім не соціалістичну. Далі, така
партія стала сповідувати українство, але не крайньо шо­
віністичне, а певно стоячи на завданні розвитку україн­
ської культури, не зачіпаючи й не виховуючи ненависті до
всього російського». П. Скоропадський наголошував, що
опорою такої партії повинні стати «всі власники без різ­
ниці відтінків у боротьбі проти руйнівних соціалістичних
гасел». Для нього було аксіомою, що за тогочасних умов
соціалістичний шлях вів тільки до більшовизму. Реальний
шлях виходу з кризи він вбачав у тому, щоб спочатку «де­
391