та мужність, а їхній командир за особисту хоробрість був удостоєний золотої Георгіївської зброї.
Здібний осавул постійно перебуває у полі зору командування. Незабаром його знову відкликають на посаду ад’ ютанта головнокомандувача російської армії на Далекому Сході генерал-ад’ ютанта М. Линевича. Перебуваючи за дорученням генерала у діючих з’ єднаннях, Павло не пропускав нагоди особисто взяти участь у сутичках із ворогом. Командир 2-ї Східносибірської стрілецької дивізії доповідав у штаб головного командування про участь осавула в операціях 9-го Сибірського козачого полку.
Високий рівень теоретичної підготовки та здатність тверезо оцінювати ситуацію П. Скоропадський виявив під час складання аналітичних довідок і доповідних записок, у яких не лише розкриваються причини невдач російських військ, а й містяться рекомендації щодо їх усунення.
Відразу по закінченні далекосхідної кампанії, в грудні 1905 року, Микола II призначив Павла Скоропадського своїм флігель-ад’ ютантом із підвищенням у званні до полковника. Цс призначення не зменшило вимогливості офіцера до себе й підлеглих, навпаки, стимулювало пошук засобів підвищення боєздатності підпорядкованих йому підрозділів. Так, на початку 1907 року флігель-ад’ ютант П. Скоропадський надіслав рапорт на ім’ я командира Кавалергардського полку князя Юсупова, в якому містилися рекомендації щодо формування й навчання полкових кулеметних команд. Відчуваючи визначальні тенденції розвитку стратегії й тактики, форм і засобів ведення бою, полковник Скоропадський прагнув вивести російські війська на новий рівень, який диктувався тогочасним станом військової думки, озброєнь і техніки.
Протягом 1908— 1909 років ім’ я П. Скоропадського фігурувало в багатьох атестаціях, на підставі яких давалося підвищення у військовій ієрархії. У вересні 1910 року він прийняв командування 20-м драгунським Фінляндським полком. Перетворивши менш ніж за рік цей полк на зразкову частину, у квітні 1911 року П. Скоропадський став командиром лейб-гвардії Кінного полку. Чергове підвищення у званні до генерал-майора й зарахування до імператорського почту вивели Павла у число наближених до монархічної родини осіб та найбільш авторитетних і талановитих молодих воєначальників Російської імперії.
380