правило, позитивно ставився до будь-якої промислової діяльності, він значно обмежив українців, які їздили на південь країни по сіль, рибу та звіра. Отже, наведені факти незаперечно свідчать: Петро І фактично скасував вільну українську торгівлю.
Однією з негативних економічних санкцій можна вважати прагнення російського уряду збувати на території українських земель « лихі » мідні гроші, щоб срібні й золоті залишилися по змозі в обігу населення Росії, якомога більше зосереджувались у державній казні.
Дуже підривало місцеву економіку постійне перебування в Україні великої кількості російських військ( іноді понад 10 тисяч чоловік), які утримувалися головним чином за рахунок простого люду, а також швидке зростання податків. Так, у 1722 році тільки з Лівобережжя в царську скарбницю надійшло 45,5 тисячі крб. У тому ж році Скоропадський від імені « всіх малоросіян » з « плачем і слізьми » просив Петра І вивести свої полки з Лівобережжя, скаржився на зловживання Олександра Меншикова. Але Петро 1 удавав, ніби не чує старого гетьмана. Він проводив свою політику. Тоді помітно звузилося вживання національної мови( особливо в офіційних установах, великих містах і т. д.), скоротилося друкування українських книжок, здобуття освіти було взято під нагляд дуже підозрілої й неприязної державної цензури, Українська церква підпала під значний вплив Московської патріархії. В 1721 році навіть Святе Письмо заборонялось передруковувати з давніх книжок, виданих в Україні, а лише з « московських ». Усі ці заходи, зрозуміло, викликали невдоволення серед місцевого населення, негативно впливали на суспільнополітичне та економічне життя українства.
В 1722 році, коли старий гетьман разом з дружиною перебував у Москві на святкуваннях у зв’ язку з підписанням Ніштадського миру зі Швецією, сюзерен видав спеціальний указ про створення в Україні так званої Першої малоросійської колегії, її безпосередні функції( нагляд за всією діяльністю гетьмана, генеральних, полкових і сотенних старшин, дозвіл на видачу ними розпоряджень по управлінню краєм тощо), як вищої апеляційної інстанції на території регіону, ще більше зміцнили позиції російських сановників. Взагалі на гетьмана перестали зважати. Його становищу не позаздриш. Він весь час перебував під
334