ставлен был государю вместе с находившимися тогда в Глухове полковниками и старшинами. В сей день гетман угощал подчиненных своих обеденным столом, и пальба из пушек не умолкала близ его дома ».
Розпочавши правління під могутній гуркіт святкової канонади, новообраний гетьман досить швидко став утрачати і свою політичну владу, і свій, без того не дуже високий, авторитет серед українського населення. Особливо гнітили та обмежували його волю й дії вимушена « дружба » з царськими сановниками, вищим російським офіцерством, а також задушливі « обійми » самого Петра І.
Проте відразу по обранню Івана Скоропадського цар, не довіряючи більше нікому з старшин після мазепинської зради, наказав боярину Андрію Ізмайлову( липень 1709 року) постійно « бути при гетьмані » й спільно з ним вирішувати всі соціально-економічні та політичні питання. А таємно ще доручив наглядати за гетьманом і всією місцевою адміністрацією, не дозволяти їм пряме спілкування з урядами Туреччини, Кримського ханства, Швеції, Польщі, а також із Запорозькою Січчю. В разі виникнення нового « заколоту » чи спалаху народного повстання царському резидентові дозволялося застосовувати війська. Гетьманську резиденцію, згідно з волею Петра І, було перенесено з Батурина до Глухова: поближче до кордонів з Росією. Через рік при гетьмані « сиділо » вже два резиденти, а в їхньому розпорядженні, окрім двохсот дворів селян на утримання, були, « про всяк випадок », два « московські » полки. З часом позиції резидентів так зміцнилися, що вже мало хто не розумів: головним чином саме вони, а не гетьман, вирішують долю українців( і не лише лівобережного регіону).
З одного боку, подумки І. Скоропадський розділяв погляди мазепинців, своїх недавніх побратимів, а з другого— як слухняний арештант під наглядом царських наглядачів, підписував універсали, документи, в яких їхні дії компрометувалися, піддавалися сумніву. Підтвердженням вищесказаного є подорожні нотатки Даніеля Крмана ', який з релігійною місією супроводжував Карла XII у 1708— 1709 роках. У Бендерах він став свідком приїзду до короля
1 Крман Дапіел( 1663— 1740)— словацький посол, протестант-рсформатор, автор « Подорожнього щоденника ».
328