кати для себе іншу жінку. Можливо, це сталося випадково, але незабаром він уподобав собі вдову колишнього генерального бунчужного Костянтина Івановича Голуба— Анастасію Марківну( 1671— 1729), дочку засновника відомого на той час роду Марковичів. Дуже норовлива, забезпечена матеріально ще в першому шлюбі, ця неординарна жінка, на двадцять п’ ять літ молодша за Скоропадського, мала на нього неабиякий вплив. Про це не міг не знати всюдисущий і обачний гетьман І. Мазепа. Він неодноразово посилав Скоропадського з різними дорученнями до Петра І і не мав жодних сумнівів у незрадливості першого. Таке своєрідне ставлення Мазепи до одного з своїх старшин час від часу проявлялось досить показово. Наприклад, у 1701 році Івана Ілліча призначили вже генеральним осавулом, тобто він зайняв наступний щабель службової драбини після генерального хорунжого. Формально генеральний осавул( як правило, їх було два) вважався за рангом п’ ятою особою в старшинській адміністрації( після гетьмана, генерального обозного, підскарбія та писаря). Він мав наглядати за станом війська та бойового спорядження, правильністю складання козацьких компутів( списківреєстрів), інколи проводив спеціальні « слідства » щодо зловживань у межах регіону, перевіряв права власників на маєтки.
У 1708 році І. Скоропадський отримав нову посаду. У листі до Петра І від 24 березня І. Мазепа повідомляв, що тільки-но вручив « полковничество стародубское Йвану Скоропадскому, ясаулу войсковому генеральному ». Ставши першою людиною в полку, він набув фактично необмежену владу й величезні пільги. Паралельно, щоправда, не так успішно, по службі просувався і його брат Василь: у кінці XVII— на початку XVIII століття той очолював керівництво Березнівської сотні Чернігівського полку.
З доносу Кочубея видно, що І. Скоропадський належав до наближених гетьмана. На початку 1707 року воєвода Синицький з кількома тисячами литовців зрадив Москву і перейшов на бік шведів. І. Мазепа 11 травня у присутності В. Кочубея та І. Скоропадського « з того сміятися и немірною радостию веселитися », довго пригощаючи їх напоями.
Стародубського полковника гетьман відіслав до Петра І, а потім у Смоленськ для спростування доносу на
325