жині, в Яссах, куди перебрався ще в лютому разом зі своїм останнім протектором волоським господарем Костянтином Маврокардато. Він помер 24 травня 1742 року на самоті, без надії побачитися й пожити зі своїми рідними. Маврокардато, який шанував Орлика, влаштував йому « чудові похорони, до яких не пощастилося славної пам’ яті гетьману Мазепі »( з листа Григора до Верлена).
Тенденційна історіографія створила й поширила легенду, ніби Орлик перед смертю одружився з татаркою, прийняв іслам і обрізання, був скинутий козаками з гетьманства і вбитий одним з них. Це була чорна отрута злої, але безсилої ненависті до всіх, хто ніс у собі незнищенний вогонь національного ідеалу України. Втім, очорнити та оббрехати таких людей не вдавалося ніколи. Рано чи пізно правда випливала і постаті знову осявало природне світло величі.
Найкращу епітафію гетьману України на вигнанні Пилипу Орлику склав його син, соратник і продовжувач справи боротьби за українську ідею в Європі Григір-Петро Орлик. У листі до міністра закордонних справ Франції Амельо він писав: « Ви не можете уявити собі мого горя; батько був для мене всім: другом, дорадником і вождем. Він був живим доказом, що людина в принципах може донести раз з’ ясовані ідеали до кінця свого життя ». Ще більш вдало і ємко схарактеризував Григор діяльність батька в листі до Людовіка XV: « Завзяття, з яким мій батько до кінця своїх днів переносив найбільш жорстокі нещастя, найбільші розчарування і примхи долі, попадаючи в них внаслідок своєї вірності спільним інтересам,— здобуло йому пошану не лише в державах, зацікавлених його планами й законними заходами, але навіть і в тих державах, проти яких він працював для підтримки інтересів своєї батьківщини й нації ». Після смерті батька Григір заходився шукати його архів. З Ясс надійшла звістка, що папери зникли. Тільки через дванадцять років Григір дізнався, що один купець з Царгороду, який був зв’ язаний з Маврокардато, має папери батька. 4 липня 1756 року Григір надіслав настійливого листа французькому послові Вержену з проханням за будь-яку ціну дістати документи гетьмана. Після смерті в 1759 році Григора Орлика справа гетьмана-батька віддалась забуттю, його паперами ніхто не цікавився. Французький уряд спочатку взяв архів генерала-
317