в еміграції вирішила все ж не визнавати його, чекати перемоги Карла XII, повернення в Україну і перевиборів гетьмана.
Час спливав, нічого не змінювалось, а діяти було просто необхідно. Тому, врешті-решт, питання про обрання гетьмана було поставлене. Пропонувалися три кандидатури: небіж Мазепи Андрій Войнаровський, прилуцький полковник Дмитро Горленко і генеральний писар Пилип Орлик. Перший був ще молодий, прогримів скандалом у сварці за дядькові скарби і не мав бажання тримати булаву, другий— не мав популярності. Орлик же користувався авторитетом, відзначався неабияким розумом, широкими знаннями й дипломатичним хистом, його підтримував Карл XII, який ще 28 вересня викликав Орлика в Бендери для ради про державні справи.
5 квітня 1710 року під Бендерами на загальній раді в присутності всієї старшини, запорожців, реєстрового козацтва Пилипа Орлика одноголосно обрано гетьманом. Того ж дня було прийнято документ( вступ і 16 статей), що дістав потім назву « Конституція Пилипа Орлика », або « Бендерська Конституція », і складав угоду гетьмана та старшини про взаємні обов’ язки, права й подальший устрій України. У вступі Конституції було подано стислий виклад історії України, пояснено причини, чому Україна розірвала стосунки з Москвою і прийняла протекторат Швеції; проголошувалося, що Україна обох сторін Дніпра має бути вільною на вічні часи від чужого панування; Україна визнавалася республікою, а влада гетьмана обмежувалася; гарантувалися права і привілеї запорожців; державною релігією проголошувалося православ’ я, а Київська митрополія мала вийти з підпорядкування Московському патріархові. Документ заклав підвалини принципу поділу влади на законодавчу і виконавчу судову гілки, передбачив виборність посад, що і сьогодні є принциповою засадою розвитку демократичних держав. Відомий український історик права Микола Василенко визначав даний договір як « своєрідну українську Конституцію, яка свідчить про напрямок політичної думки української еміграції того часу... ідеї, закладені в основу угоди Орлика, поділяли не лише емігранти, але й найбільш свідома частина старшини, яка не пристала до Мазепи ». Договір був розрахований на те, що він після повернення емігрантів діятиме в Україні як правовий акт.
307