йому захисток. Після цього Василь Многогрішний, перевдягнувшись у рясу монаха, на човні спустився Десною та Дніпром до Києва, тут відкрився ігумену Братського монастиря В. Ясинському й просив того дати йому притулок. Ігумен одразу ж повідомив про втікача київському воєводі Г. Козловському. За наказом воєводи Василя Многогрішного заарештували, вчинили допит і відправили до Москви. Така ж доля спіткала й ніжинського полковника М. Гвинтівку1. І це при тому, що, дізнавшись про арешт свого благодійника, він поспішав до Москви з доносом на нього.
Противники Многогрішного переслали у Малоросійський приказ бумагу з перерахуванням усіх антимосковських висловів заарештованого. Серед них про те, що цар віддав полякам майже всю Україну, що потрібно шукати іншого покровителя, про грошову підтримку царським урядом противника України шляхетської Польщі, власну готовність шаблею загнати московитів « за столицю », що султан турецький справедливо говорив зневажливо про московського царя і т. п. До цих звинувачень додано й свідчення колишніх прихильників гетьмана— батуринських сотника Г. Карповича й отамана Я. Андреева. « Якби ми,— повідомляли царя,— записали всі докази Демкової зради, то не помістили б усього не тільки на аркуші паперу, але й на воловій шкірі ».
14 квітня у Посольському приказі почався допит « з пристрастям » Дем’ яна Многогрішного. В’ язень не визнав звинувачень у зраді російського царя, а захоплення Гомеля козаками пояснив не прагненням до розширення території України, а тільки військовою необхідністю. Особливо ті, хто допитував Многогрішного, хотіли знати про відносини між лівобережним і правобережним гетьманами. Все подавалося як зрада щодо царя. Однак, незважаючи на всілякі тортури, Многогрішний твердо стояв на своєму— ніякої змови, ніякої зради з Петром Дорошенком проти царя в нього не було. Катуючи українського гетьмана, царський уряд вперше вчинив із загальнокозацьким обранцем як із своїм підданим. Після тортур царські чиновники винесли найсуворіший вирок Дем’ яну Многогрішному та його брату Василеві.
28 травня братів вивезли з тюрми на болото, де вже стояла плаха. Дяк Малоросійського приказу почав читати звинувачення й виніс вирок— відрубати голови обом. Кат
240