сько Запорозьке часто розколи робило тому, що після смерті Богдана Хмельницького гетьмани, заради маетностей, Війську зменшували вільності. Хоч за статтями Богдановими і повинні бути воєводи в Переяславі, Ніжині й Чернігові для оборони від ворога, однак вони замість оборони велику шкоду нам заподіяли; ратні люди в наших містах кражами частими, пожарами, вбивствами і різними муками людям дошкуляли; понад те наших звичаїв не вивчили; коли кого-небудь з них на злому ділі спіймають і воєводам чолобитну подадуть про покарання, то воєводи справу затягували. Нинішня війна і почалася з цього. Щоб наказав великий цар своїх людей з наших міст вивести, а в казну податок ми самі будемо давати через своїх людей, яких військо вибере, і то не з цього часу... Ті ж воєводи, незважаючи на прийняті статті, в козацькі права і вольності вступалися і козаків судили, чого ніколи в Війську Запорозькому не бувало. А коли Військо Запорозьке буде свої мати, то ніколи зради не буде. В немалій смуті гетьман і все Військо Запорозьке перебуває тому, що ваша царська величність місто царствуюче Київ королівській величності віддавати дозволив...».
Цар простив українцям попередні проступки, пообіцяв козакам милостиво ставитися до них. Разом з тим царський уряд відверто погрожував карати тих, хто робив якісь « шатості й міжусобиці ». До того ж, ніяких гарантій повернення всіх прав і вольностей козацьких посольство не отримало.
Це суттєво ускладнило становище лівобережного гетьмана, якому доводилося переборювати опір опозиції. Старшина й козаки тих полків, що не брали участі в раді, тривалий час не визнавали обрання нового гетьмана. І це потягло за собою кровопролиття, розруху, горе і нещастя українського народу...
Серед інших незадоволеним кандидатурою нового гетьмана був і ніжинський протопіп С. Адамович, вірний прислужник царського уряду. В січні 1669 року він доповідав цареві про намір гетьмана зробити так, щоб « у нас у Малій Росії й нога Московська не стояла ». Намагаючись принизити новообраного гетьмана, Адамович звинувачував того в привласненні податків, зловживанні владою, честолюбстві й грубості. Це був перший донос на гетьмана, яких потім буде чимало. Крім того, ніжинський протопіп скар
231