проти повного розриву України з Московією, а домагався, і притому рішуче, відновлення умов Переяславської угоди 1654 року.
Проте царизм уже не бажав іти на поступки українським автономістам і здавати завойовані з великою бідою позиції. У листопаді 1668 року цар направив Дем’ яну Многогрішному та Лазарю Барановичу грамоти, в яких « прощав » українському народові його « гріхи » перед Московією і заявляв про свою милість до нього. Але ніяких конкретних обіцянок щодо повернення Україні колишніх прав і привілеїв цар не давав. Він, маючи опору серед частини місцевого населення, відчув свою владу над Україною і був упевнений у можливості приборкати місцевих автономістів.
Наказного гетьмана штовхали в небажані обійми царського уряду зовнішні обставини. У цей час гетьманом було обрано Суховія, який дотримувався прокримської орієнтації. Разом з частиною запорожців і загонами татар він вступив на Лівобережну Україну й почав виганяти звідти російські та вірні царю козацькі залоги. Для боротьби проти татар Многогрішний об’ єднав козацькі полки з військами боярина Ромодановського. Одночасно й Петро Дорошенко направив свої полки під командуванням брата Григорія на Лівобережжя. Цей факт київський воєвода Шереметєв розцінив як перехід його на бік Московії й відрядив посланців, щоб прийняли присягу наказного гетьмана на вірність царю. Але Григорій Дорошенко з гідністю відповів, що він не збирається присягати, а воєнні дії почав за відновлення козацьких вольностей. Якщо цар, продовжував Дорошенко, накаже вивести з малоросійських міст воєвод і ратних людей, тоді ми всі з радістю будемо йому служити.
Такої ж думки про долю України дотримувався й Дем’ ян Многогрішний. Він просить царя підтвердити Україні ті права, що були затверджені Березневими статтями 1654 року. У разі відмови гетьман навіть погрожував « піддатися поганину », тобто татарам.
У відповідь на таку позицію гетьмана київський воєвода, який координував діяльність усіх російських воєвод в Україні, направив йому листа, де, зокрема, писав, що він ніколи не думав, щоб той був невірним слугою царської величності. « Я завжди згадую твій правдивий розум, по
229