свого сина Павла « до наук » на королівський двір, де той виховувався під доглядом матері польського монарха.
Коли у 1668 році П. Дорошенка було обрано « гетьманом обох сторін Дніпра », Кіш Запорозької Січі не погодився з окремими аспектами його політичної програми, і насамперед зі шляхами її досягнення. На противагу йому запорожці обирають свого гетьмана— П. Суховієнка( Суховій), який з допомогою низовиків і кримських татар зробив не одну спробу скинути Дорошенка. Запорозькотатарського ставленика підтримував і М. Ханенко.
Після того як під Корсунем на Генеральній раді правобережної частини Українського гетьманату( березень, 1669) прихильники Дорошенка звернулися по військову допомогу до турецького султана, Ханенко звинуватив Дорошенка в « зраді ». За досить потужної( але таємної) підтримки польського уряду уманський полковник став готувати себе на гетьманську посаду. « Учинили з Уманським, Кальницьким, Паволоцьким, Корсунським та іншими полками Раду під Уманем і вибрали Гетьманом уманського полковника Ханенка, а писарем у нього Суховія »,— повідомляла московського царя канцелярія гетьмана Лівобережної України Д. Многогрішного. До речі, в тогочасній Варшаві не було секретом, що М. Ханенко був ставлеником групи сенаторів і сеймових послів Речі Посполитої, які дотримувалися профранцузької орієнтації. Водночас П. Дорошенка начебто підтримувала « австрійська » партія польської еліти, яка орієнтувалася на Габсбургів.
Ситуацію, що склалася на той час при королівському дворі, ретельно вивчив сучасний історик В. Горобець. Зокрема, він писав, що у Речі Посполитій у 50-х— першій половині 60-х років XVII століття профранцузькі настрої репрезентувала королева Марія Людовіка та її оточення. Вона наполягала на замиренні Польщі зі Швецією при посередництві Франції, виступала проти елекції1московського царя на польський трон і бажала бачити на ньому французького принца Людовіка де Конде. Також королева вказувала на небезпеку війни з Україною і Кримом у разі примирення з Московською державою. У свою чергу проавстрійськи налаштовані польські політики домагалися, щоб Польща підписала мирний договір з Москвою,
1 Елекція— вибори
216