Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Página 203

Ханенка приєднався Юрій Хмельницький. Під містечком
Стеблевом Дорошенко здобув перемогу й прогнав Ханен­
ка на Запорожжя. Юрій Хмельницький був пійманий і
відправлений у Туреччину, де угримувався в Семибашто-
вому замку.
Ханенко не заспокоївся, підрядив посольство до поль­
ського короля й дістав від нього грамоту на гетьманство.
Дорошенкові довелося протягом кількох років мати спра­
ву з цим затятим ворогом і вести з ним запеклу боротьбу.
З допомогою коронного гетьмана Яна Собєського Ханен­
ко утвердився в Ладижині. Поляки зайняли міста Немирів,
Брацлав, Могилі®, Рашків, Бар та інші і віддали їх під
урядування Ханенкові. Таким чином, в Україні, як уже
зазначалося, виявилося водночас три гетьмани: двоє на
правому й один на лівому березі Дніпра.
Ситуація на Правобережній Україні була вибухонебез­
печною, оскільки несла в собі загрозу війни Дорошенка з
Польщею. Але правобережний гетьман зробив спробу пе­
ренести проблеми своїх взаємин із Польщею у сферу дип­
ломатії. У травні—липні 1669 року козацькі посли від До­
рошенка взяли участь у роботі елекційного сейму у Варшаві,
на якому обирався новий польський король Михайло
Вишневецький. Зустрівшись з новообраним польським
королем, вони знов повторили йому «Пункти про потреби
Війська і руського народу» з вимогами автономії України
на засадах Гадяцьких статей.
Негативну реакцію на це польських правлячих кіл яс­
краво описує Самійло Величко. «Оті Дорошенкові послан­
ці, Петрановський і Тарасенко, незабаром повернулися з
Польщі, в ГІилипівський піст прибули в Чигирин, а добре
вивідавши про всі польські пристрасті, донесли йому, До­
рошенкові, що поляки, побачивши Дорошенкові пункти
й побажання всього Війська, вельми ними лишились ура­
жені й почали дихати таємним, схованим в їхніх серцях,
гнівом і відпровадили їх, Дорошенкових послів, ні з чим,
відклавши комісію на інший час, а Дорошенка обіслали
через тих послів тільки фіглями та листовними комплімен­
тами».
Саме такі дії гетьмана П. Дорошенка яскраво висвіт­
люють політику гюлівасалітетності, яка виражала бажання
гетьмана лавірувати між польським королем, турецьким
султаном, не пориваючи з жодним та прагнучи заручи­
202