конфлікту з поляками та військами правобережного гетьмана ні в цьому, ні в наступному році зробити йому це так і не вдалося. Натомість на початку 1665 року до Москви вирушив його опонент єпископ Мефодій.
До царської столиці єпископ прибув не з порожніми руками. По приїзді він подав до Малоросійського приказу досить значну за обсягом записку, у якій викладав проект реформ державного устрою гетьманату. Він пропонував вивести з-під підпорядкування гетьмана та старшини жителів українських міст, у конфліктах гетьманської адміністрації з міщанами російському урядові підтримувати останніх, а кошти, що збирає гетьман з них, негайно і в повному обсязі залучити до царської казни. Крім того, єпископ радив налагодити ефективний контроль за фінансовою діяльністю гетьманату, задля того щоб зібрані кошти йшли на виплату утримання козакам, царським ратникам, а не на збагачення гетьмана та старшини. Проект Мефодія передбачав також істотне посилення військової присутності Росії на терені Лівобережжя. До реалізації своїх планів єпископ радив приступити негайно, для чого просив виділити йому близько півтори тисячі стрільців на чолі зі знатним боярином і дяком, щоб, прибувши до України, йому було « надійно говорити з гетьманом ».
Як бачимо, своєю радикальністю проект Мефодія виходить навіть за рамки сучасних йому московських бажань щодо підпорядкування своїй владі Лівобережної України. Таким чином, цей проект відкривав нові перспективи для російської політики в цій сфері та водночас ставив під сумнів плани українських політиків щодо зміцнення гетьманської влади. Саме тому пропозиції Мефодія стали відправними пунктами при виробленні сумнозвісних Московських статей 1665 року.
Але царський уряд не наважився силою впроваджувати проект, як це радив єпископ. Навесні 1665 року Брюховецький повідомив про свій твердий намір прибути до Москви, і уряд Олексія Михайловича постановив за ліпше вирішити проблему в рамках даного візиту. Дійсно, 11 вересня 1665 року Іван Брюховецький першим з українських гетьманів прибув до Москви на чолі величезного посольства, як було вже сказано вище, сподіваючись у такий спосіб « власті собі прибавлівать ». Проте зовсім іншими були наміри царського уряду. Після урочистого прийому
182