Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Page 181

ковського варіанта, гетьман у стосунках з царем нерідко
вдавався до досить дешевих трюків, які певний час успіш­
но працювали на його користь. Так, будучи людиною «ці­
кавою в річех», Брюховецький при зверненні до Олексія
Михайловича не скупився на вірнопідданницькі заяви, а
нерідко й відверті лестощі на його адресу. Для підпису
кореспонденції він вибрав таку формулу: «вірний холоп і
ніжайша підніжка престола його царської величності Іваш-
ка Брюховецький». Принизливий для гетьманської гідності
формальний бік (проте зауважимо, що така форма була
абсолютно нормальним явищем для політичної культури
Російської держави, де навіть найбільш родовиті бояри,
нащадки древніх княжих родів при зверненні до монарха
вживали зменшувальні імена) водночас дозволяв Івану
Мартиновичу відстоювати власну позицію, яка могла на­
віть йти врозріз з офіційною точкою зору Москви. Так,
наприклад, посилаючись на те, що він краще знає реакцію
українців, Брюховецький відмовився від оприлюднення в
Україні царського указу про збирання з українського на­
селення одягу та продовольства на користь царського вій­
ська. Проте в цілому, відчуваючи свою залежність від до­
помоги Москви, гетьману довелося хитрувати, лавірувати,
під тиском обставин йти на поступки. Як то було, напри­
клад, на початку 1665 року під час переговорів з думним
дяком Я. Хитрово. Намагаючись змусити українську сто­
рону виділяти продовольство та кожухи для царських
стрільців, посланець нагадав присутнім на переговорах
українським достойникам, що саме царські війська захи­
щають українські міста від розорення. На що старшина
цілком резонно зауважила: «Нашим розоренням ваші міс­
та залишаються цілими». Тоді гетьман підтримав цю дум­
ку й твердо додав, що «про це й говорити більше не варто».
Однак залишившись наодинці з Хитрово, Брюховецький
значно пом’якшив свою позицію, пообіцявш