ту за допомогу, не могли врятувати становища. Повстання поширилося аж до Варшави. Тетеря тримався, основним чином, на татарській допомозі. До нього прибули близько 50 тисяч вояків з Бессарабії та Криму. Та вже в другій половині березня татари почали поступово розкривати свої наміри: відірвати Україну по Горинь від Польщі й підпорядкувати її кримському ханові Мухаммед-Гіреєві IV.
Правобережжя поглинав хаос. Стихійне повстання, поштовхом до якого стала також поява ватаг дейнеків( у XVIII столітті їх називали гайдамаками) та загонів Сірка між Дністром і Бугом у лютому 1664 року, зміцнене організаційно заходами Виговського на початку березня, з’ єдналося з інтервенцією Брюховецького. Він разом з російськими військами перейшов Дніпро і взяв в облогу Чигирин, в якому зачинився Дорошенко. Військове щастя несподівано схилилося на бік Тетері, котрий завзято і вперто боровся за свій престол. Облогу Чигирина зняли, але Брюховецький утік до Канева. Сірка ледве не схопили в Бужині, з якого він пробився з великими втратами. Після битви під Каневом, остаточно не вирішеної, Сірко відійшов до Бугу, Брюховецький— на Лівобережжя. Чарнецький безмежно лютував— у Суботові, за свідченням козацького літописця, він викинув із склепу домовину Богдана Хмельницького та віддав місто на пограбування татарам. Правобережжя знову піднялося проти Тетері й поляків.
Гетьман намагався стабілізувати становище політичними засобами. Від короля він твердо вимагав переговорів з Москвою— їх затримка, на його думку, зміцнювала позиції татар, що намагалися захопити Україну. Канцлера Пражмовського Тетеря просив усунути кількох польських старост і підстарост, щоб таким чином звільнити частину території від утисків польської адміністрації.
Так минули травень і червень 1664 року. Тетеря усвідомлював, що однією з причин повстання є його особа, і хотів покласти булаву, але король не погоджувався на це, вважаючи його останньою реальною опорою на Правобережжі. В кінці липня— на початку серпня знову з’ явилися Сірко й Косагов, вони зайняли Меджибіж, Бращав, Мотилів. Під Корсунем Косагова розбили, але міста повставали одне за одним— облога Ставиша військами Чарнецького тривала понад чотири місяці. Місто взяли лише 20 жовтня. Вірними Тетері залишалися Чигирин, Корсунь,
169