Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Page 158

з контактами в українській уніатській верхівці. Був він своєю людиною і серед тієї української шляхти, яка хита­ лася між польською службою та українським автономізмом (Виговські та Хмельницький). 1648 рік примусив Тетерю зробити остаточний вибір. Що б не писали, мовили, думали про Тетерю на підставі його дальшого життєвого шляху, але вибрав він повсталий український народ. Коли в серпні 1648 року козаки й «чернь» брали Луцьк, Павло Тетеря був на їхньому боці. Те, що він у вирішальний момент опинився на україн­ ському краю барикад, а не (як київський воєвода Адам Кисіль чи явний ренегат Ярема Вишневецький) на поль­ ському, переконливо свідчить, де саме були його справж­ ні симпатії. Добрий промовець, молодий, енергійний, осві­ чений, з європейськими манерами, хоча й без військового досвіду, Тетеря був справжнім здобутком для повстанців. Життя в магнатському оточенні прищепило Павлові праг­ нення до збагачення (цього він навчився в Польщі: зна­ чення людини там визначалося її походженням, але ще більше багатством). Та під час Хмельниччини він був не єдиним, хто прагнув до збагачення. Як козацький старшина і активний учасник подій 1648—1657 років Тетеря не відзначався ні дикою хоробріс­ тю, ні різаниною. Його ім’я не променіло на полях битв. Частіше його можна було зустріти в сутінках канцелярій або на довгих шляхах, що вели з гетьманської столиці Чигирина в різні сторони світу. У 1649 році він, цілком певно, обіймав посаду писаря Переяславського полку; був він ним недовго, бо того ж року очолив козацьке посоль­ ство до трансільванського князя Юрія (Дьєрдя) II Ракоці. Вибір упав на нього, очевидно, через освіту та великосвіт­ ську поведінку. Тетерю можна зарахувати до тих людей, що заклали підвалини козацько-трансільванських дипло­ матичних зв’язків, спершу непевних (через спроби Богда­ на підкорити собі Молдавію, втримати яку в межах свого впливу намагався Ракоці), але в 1654—1657 роках зміцне­ них реальним військовим союзом. Характерно, що зовні Тетеря намагався зберігати добрі стосунки з семигород- ським князем навіть тоді, коли українсько-трансільванські відносини розладналися. Очевидно, вже на початку дип­ ломатичної кар’єри для Тетері був характерний нахил до подвійної паралельної гри, що зумів оцінити, а може, й 157