ка за посередництвом татар, але ті не погодилися це зробити з огляду на султанські плани щодо кандидатури правителя України.
Тим часом Османська імперія готувала велику війну на українських землях, намагаючись у такий спосіб закріпитися у Східній Європі. За таких умов турецький султан усе частіше подумував про використання в своїх інтересах Юрія Хмельницького. А тому 1670 року Юрія знову перевозять до Білгорода, дозволивши йому спілкуватися з Україною. В своїх листах, зокрема в листі на Січ, ймовірно до Сірка, турецький бранець вітав своїх приятелів Суховія, Богаченка, Носа й закликав січовиків до боротьби проти Дорошенка. Однак ці політичні інтриги провалилися, зміна ситуації на Правобережжі( наступ польсько-шляхетських військ) змусила султана віддати наказ про повернення Ю. Хмельницького до стамбульської в’ язниці Єдикуле. Лише після складення Дорошенком гетьманських повноважень турецький уряд звільнив свого бранця, проголосив його гетьманом(!) і наказав виступити з турецькими військами на Україну. Як засвідчувала турецька хроніка Рашид-Ефенді, Ю. Хмельницький « був запрошений до великого візира, убраний оксамитовим ковпаком і шубою, підшитою соболями ». Крім того, йому були вручені булава, бунчук, корогви, бубон, печатка і письмовий привілей від султана на право володіння правобережною частиною України.
Повернення Юрія Хмельницького з політичного небуття викликало широкий розголос, що зафіксувала тогочасна преса, зокрема газети в Бремені, Цюріху, Лейпцигу, Гданську: « Хмельниченко отримав свою колишню булаву й діє при турецькій армії, що стоїть на Дунаї. Передбачають, що таким чином він знову повернеться на батьківщину ». Цікаво, що свої документи Юрій Хмельницький підписував так: « Юрій Гедеон Венжик Хмельницький, князь України », з чого видно, що він намагався пов’ язати свій рід із далеким славетним пращуром. Також Юрій Хмельницький титулувався « князем Молдавії і гетьманом Війська Запорозького », а потім і « руським монархом ».
Незабаром, 29 червня 1677 року, Ю. Хмельницький з невеликим загоном прибічників у складі багатотисячної турецької армії Ібрагім-паші вступив на українську землю. Турецьке керівництво, бажаючи скористатися відомим
147