Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Page 144

гали сини М. Пушкаря, а також брат Василь Титаренко,
котрий був, до речі, братом мачухи Юрія Хмельницького.
Переяслав, як свого часу Полтава, став столицею опозиції.
Сомко був явно досвідченіший та мудріший від Юрія
Хмельницького і, спираючись на підтримку лівобережної
старшини та російського уряду, незабаром здобув найбіль­
шого авторитету в Лівобережній Україні. Спроби Юрія
Хмельницького придушити опозицію закінчилися невда­
чею. Він не зміг узяти ні Переяслава, ні Ніжина й мусив
вертатися до Чигирина.
Навесні 1662 року Юрій здійснив останню значну спро­
бу придушити опозицію, але його війська, посилені поль­
ськими й татарськими загонами, зазнали поразки від Сом­
ка, якого підтримали війська князя Ромодановського.
Загинуло до двадцяти тисяч війська Юрія Хмельницького.
Дніпрові хвилі понесли за пороги гори трупів. Один з літо­
писців, редагуючи твір Софоновича, додав од себе звістку,
що ілюструє запеклість міжусобної боротьби. Полонених
козаків роздягали догола й кидали голими в очерети, де їх
на смерть за'щали одуди й комарі. Єдиним і значним ус­
піхом Ю. Хмельницького як воєначальника була перемо­
га над переслідувачами, котрі зробили спробу розбити його
і на правому березі Дніпра.
У лютому 1662 року Польський сейм ліквідував права
козаків на шляхетські володіння. На початку квітня 1662 ро­
ку Ю. Хмельницький на вимогу польського короля зму­
шений був дозволити шляхті й урядовцям повертатися до
своїх маєтностей. Такі дії викликали наростання соціаль­
ного невдоволення.
Сподіваючись на допомогу Речі Посполитої, Ю. Хмель­
ницький відправив до Варшави своїх послів, але вони не
досягли якихось результатів. Уряд Речі Посполитої розумів
тяжке становище України і тому зайняв вичікувальну по­
зицію, чекаючи остаточного занепаду Української держа­
ви. Таємні спроби налагодити відносини з царським уря­
дом виявилися також невтішними. Політика царського
уряду щодо України суттєво не відрізнялася від політики
уряду Речі Посполитої, тому цар мав до вибору аж трьох
претендентів на гетьманську булаву — Я. Сомко, В. Золо-
таренко, І. Брюховецький, котрі заявляли про свою при­
хильність до царського уряду. Не було надії і на допомогу
Кримського ханства, яке вимагало за це великих грошей.
143