черської лаври, досить добре відомий. На відміну від договору 1654 року російсько-український договір 1659 року чітко зафіксував зміну принципів російсько-українських політичних відносин: Українська держава з рівноправного партнера Московїї у своєрідній конфедерації перетворювалася в автономну одиницю, Українська православна церква втрачала свою незалежність від Московського патріархату. Академік В. Смолій звертає увагу і на умову договору, що передбачала смертну кару для українців, які б відмовились присягнути на вірність царю.
Ясна річ, такі наслідки українсько-московських переговорів не могли не викликати глибокого розчарування й невдоволення козаків і старшини, особливо Правобережжя. Тим більше, що в роботі Переяславської ради не брали участі сім правобережних полковників( чигиринський, білоцерківський, київський, уманський, брацлавський, паволоцький і подільський), за яких « руку приклав » Ю. Хмельницький. Це не було простою випадковістю, а засвідчувало їхню політичну позицію. Укладена угода була наслідком промосковської орієнтації лівобережної старшини і великою політичною помилкою гетьманського уряду. Щоб якось її виправити, Чигиринська старшинська рада у листопаді вирішила послати до Москви посольство, яке одержало доручення домагатися скасування несприятливих для України статей. Однак місія полковників П. Дорошенка та А. Одинця зазнала невдачі. На початку свого гетьманування юний гетьман прагнув вірно служити своїй Батьківщині і насамперед здобути для неї незалежність. Тому він не був такою жалюгідною постаттю, якою його зображує градиційна історіографія.
Юрій Хмельницький та його найближче оточення( Т. Носач, І. Ковалевський, Г. Лісницький), розуміючи суть Переяславських статей, намагалися використати їх як важливий чинник у боротьбі за звільнення тих українських земель, які ще залишилися під владою Речі Посполитої. Було вирішено здійснити новий похід на Західну Україну, як то свого часу блискуче вчинив Богдан Хмельницький. У липні 1660 року створилися дві групи військ, які мали визволити Львів і навіть, за сприятливої ситуації, дійти до Кракова. Пізніше з Києва на захід вирушила російська армія( 40— 60 тисяч вояків) на чолі з боярином В. Шереметєвим. Під Фастовом до них приєдналося 11 українських
139