му повстанні брали участь С. Височан, І. Сірко, Скидан та ін. Проти повсталих виступило польське військо, кероване полковником Себастіяном Маховським, але повсталі змусили його відступити і засісти у Білій Церкві. Самі ж повсталі на чолі з Сулимкою оволоділи Лисинкою й Ставищами на Київщині. Однак на допомогу Маховському прийшов Тетеря з підлеглими йому козаками. Вони розірвали кільце облоги, Сулимка відступив, а потім його загони було розбито під Рокитною, де отаман і загинув. І хоча Виговський не втручався у військові дії, які розгорнулися на Правобережжі, та коли було схоплено вождя повстання на Правобережжі Дмитра Сулимку, то перед стратою він свідчив, що Виговський був « мотором всіх нинішніх бунтів ».
П. Тетеря написав листа королю, в якому підтримав звинувачення проти Виговського, що той нібито був організатором повстання на Правобережжі проти Польщі, таємним прибічником московського царя, і додав, що Виговський, мовляв, є спільником Сірка. Король не повірив Тетері й написав Виговському прихильного листа, в якому просив його придушити повстання. Тетеря сфальсифікував документи на підтвердження безпідставних звинувачень колишнього гетьмана України й розіслав повсюди листи. Крім того, він заручився підтримкою Маховського. Разом вони вирішили знищити Виговського. Треба зауважити, що в минулому Виговський зробив добро полковникові Маховському— викупив із неволі двох його небожів.
На початку березня 1664 року Виговський як київський воєвода видав універсал, скликаючи шляхту Київського воєводства на сеймик до Житомира. Однак розіслані повсюди листи Тетері зробили свою справу. Шляхта скрізь уже волала, що Виговський зрадник. Для з’ ясування справи Виговський вирішив побачитися з Тетерею, але не застав його ні в Білій Церкві, ні в Рокитному. Саме в цей час колишнього гетьмана запросили в Корсунь, де Тетеря, Маховський та декілька польських воєначальників проводили нараду.
Колись Павло Тетеря був близьким приятелем І. Виговського. Він же був і родичем йому, бо перша його дружина доводилась сестрою Виговському. Але тепер він уважав І. Виговського за найбільшого свого ворога, бо боявся, що той скине його з гетьманства. Була ще одна
127