з його полку змовники винищили дванадцять хоругов разом з їх дружинами та дітьми. Данило Виговський у цей час благав Потоцького, командувача польськими військами, щоб той подав допомогу для походу на Чигирин та Смілу. В столиці тримала оборону невелика залога С. Гуляницького. У Смілі перебувала Катерина Хмельницька— дружина Д. Виговського.
За короткий час Виговський опинився в надзвичайно тяжкому становищі. Його військо тануло на очах, переходило до Юрія Хмельницького. Слід віддати належне гетьману, він, бачачи свою поразку, відмовився шукати допомоги у турків і татар, як йому дехто пропонував. Була також думка йти у Білорусію до І. Нечая, аби разом продовжувати боротьбу. Але Виговський був реалістом і розумів, що такі дії призведуть лише до подальшого спустошення України. Він вирішив використати останній шанс: апелювати до козацької ради, тим більше, що чимало козаків правобережних полків віддавали йому перевагу перед набагато слабшими від нього політиками в особі Юрія Хмельницького, Я. Сомка, В. Золотаренка. У середині вересня 1659 року в Германівці на Київщині зібралася рада. Але це була « чорна » рада, де головну роль відігравали козацькі низи. Прихильників Виговського не хотіли слухати і навіть убили декого з них. Значна частина війська Виговського переметнулася тоді на бік Юрія Хмельницького, а сам гетьман мусив рятуватися втечею. Цікаво, що після того, на початку жовтня 1659 року, Виговський зустрівся з представником Яна-Казимира, його « покоєвим »( Іваном Мазепою), і передав королю та коронному канцлеру листи, в яких прохав допомогти визволити з Чигирина свою дружину і заопікуватися в разі потреби своїм малолітнім сином Остапом, який перебував у батьків гетьмана. Але й тут йому не вдалося досягти мети. Підмоги він не отримав, а Чигиринський замок капітулював. Олена Стеткевич і все майно Виговського були передані Юрію Хмельницькому, який став гетьманом після ради в Білій Церкві.
Виговський остаточно переконався, що його справа програна. У своєму листі до Яна-Казимира від 29 грудня 1659 року він, між іншим, зазначив: « У минулі роки сила козаків ослабіла, хвилюючися в бурях міжусобиці. Найбільші полки погинули: сорокатисячний полтавський, тридцятитисячний миргородський, а прилуцький, іркліїв-
124