гетьмана. Ним став миргородський полковник Данило Апостол( 1683— 1727 рр.). Укладені“ традиційні” статтіугоди( гетьманські“ Нужды малороссийские” та царські“ Решительные резолюции” на них) між обома державами юридично вже не визнавали Україну як самостійну сторону, а національні її органи влади фактично позбавлялись навіть обмежених раніше функцій, бо майже повністю підмінялися російськими установами чи окремими сановниками42. На думку Андрія Яковліва, з якою можна погодитись, відтоді“ Україні було залишено тільки зовнішню видимість давнього автономного устрою без реального змісту” 43. Надалі процес інкорпорації Української держави Росією пішов прискореними темпами. При цьому чиновники останньої все частіше брали на себе повноваження старшинської адміністрації при вирішенні прикордонних суперечок, що виникали між жителями Гетьманщини і Речі Посполитої. Нерідко їх розглядали за прямими вказівками сюзеренів. Як один з характерних прикладів, можна навести тяжбу“ пограничного” шляхтича Михайловського з мешканцями с. Засусе Сгародубського полку за землю. Хоча в ній і визнається, що польський шляхтич, назвавши“ себе комисаром, нарушив государственную межу іздавна между Великаго княжества Литовского и Малою Росиею”, вирішувалася вона відповідно до іменного указу, надісланого в Топальську канцелярію 4. Запорожці ж для торгівлі на Лівобережжі мали проходити кордон через митниці, нерідко за спеціальним письмовим листом кошового отамана і прикордонних урядників( 1740 р.) 45. Після скасування гетьманського правління до охорони кордону“ з Польщею” місцеві козаки залучалися безпосередньо за розпорядженнями представників царського уряду4.
Слід зазначити, що в другій чверті XVIII ст. насамперед у результаті реформ, проведених Петром І, войовничо настроєна Росія впевнено набирала політичну й економічну силу. Річ Посполита ж переживала глибоку внутрішню кризу: занепадали ремесла та торгівля, втрачала свій вплив королівська влада, зростали анархія й свавілля магнатів. З Москви і Санкт-Петербурга все“ спокійніше” поглядали на колись небезпечного і могутнього супротивника-сусіда. Серед архівних матеріалів знаходимо навіть відомості про“ отобрание российским войском Польской области Белоцерковского староства с принадлежащими к нему местечками, селами и деревнями” в 1734 р., щоправда, вони були повернуті у 1736 р. 47
68