торгнення м. Котельва від Гадяцького полку і приєднання до Слобідської України( Охтирського полку). Пункт 5 називав запорожців“ бунтівниками”, що фактично ставило їх поза законом, а воєводам з Росії офіційно дозволяв“ по давнему обычаю, в Украине пребывающим”, за згодою місцевої старшини“ интересоваться” внутрішнім життям українців. Пункт 13 підпорядковував гетьмана міністрам Малоросійського приказу. Сам 1. Скоропадський визначався як“ подданый его царскаго величества обоих сторон Днепра гетман со всем войском Запорожским” 31.
Як своєрідний додаток до“ Решительного указа”, очевидно, слід розглядати“ Статьи государя Петра I явныя и тайныя ближнему стольнику, Андрею Измайлову, каким образом ему поступать в советах, находясь при гетмане, Иване Скоропадском” від 18, 27 і ЗО липня того ж року. Вони називали землі Війська Запорозького“ Малоросійським краєм”, де царський резидент( на першому місці за текстом)“ обще” з гетьманом мали утримувати все населення і, зокрема,“ бунтовщиков” запорожців“ в тишине и в покореній к великому государю”( п. 1). У них наказувалося всіх“ своевольцов... искоренить”, не допускати їх поселення в одному місці, особливо на Січі( п. 2). Пункти 3— 10 передбачали проведення зовнішньої політики Скоропадським під наглядом А. Ізмайлова й з відома( згоди) сюзерена. Гетьманською резиденцією призначався Глухів, замість розореного та спаленого Батурина32.
Як бачимо, і“ Решительный указ”, і“ Статті”, надані Ізмайлову, продовжували попередню політику царського уряду, спрямовану на скасування“ давніх прав і вольностей” українців, перетворення їх колись автономної держави на типову“ окраїну” Московії.
В період російсько-турецької війни 1710— 1713 рр. знову досить гостро постало питання про Правобережжя. Після невдалого Прутського походу в Молдавію у 1711 р. Петро І змушений був вивести з регіону свої війська й відмовитися від претензій у майбутньому на ці землі. Вони переходили в повну власність королівської влади. В зв’ язку з цим у краї ліквідувався полковий устрій й відновлювався попередній польський, почався масовий переселенський рух на лівий берег Дніпра. В іменному указі від 23 вересня 1711р. наказувалося білоцерківському полковнику А. Танському:“ Тамошним же полковникам с полковою, сотенною и рядовою козацкою старшиною, с женами и детьми их и с их движимими пожитки на
66