тешні фортеці) й“ нейтралізацію” фастівського“ бунтівника”. Приблизно те ж саме передбачала одна з 10“ Секретных статей” коронних гетьманів Адама Сенявського та Станіслава Ржевуського до російського монарха25. Проте здійснити все, що було заплановано, як і попереджав Мазепа, через військові події відразу не вдалося.
Наступного року Август II знову категорично поставив питання перед гетьманом і Петром І про реальну передачу королівській владі Правобережної України. Спеціальним універсалом він призначив для вирішення цієї справи окремих уповноважених—“ комісарів”, а в разі спротиву передбачав і застосування військової сили. Польський король вимагав від Мазепи— фактично правителя на обох берегах Дніпра— повернення всіх завойованих Палієм міст, у тому числі Фастова, Білої Церкви, Корсуня, Немирова, містечок, сіл і різних маетностей; а також, щоб усі учасники козацько-селянських рухів переселилися на Лівобережжя. Гетьман, у свою чергу, застерігав царя: поступившись Правобережжям, кордони Речі Посполитої пройдуть надто близько до Запорожжя та Криму, зачеплять територіальні інтереси населення прикордонних полків( Переяславського, Лубенського і Миргородського).
1706 р. остаточно розкрив наміри царського уряду щодо України. Влітку, відзначаючи перебування Петра І у Києві, старшини влаштували на честь високого гостя обід. Під час нього князь Олександр Меншиков, який був напідпитку, у“ довірливій” формі заговорив з Мазепою про необхідність усунення всіх“ внутрішніх ворогів”, натякаючи на місцевих державців. Дещо пізніше княгиня Ганна Дольська письмово попередила гетьмана: Меншиков сам хоче стати володарем Гетьманщини. Оцінюючи ситуацію, що склалася, І. Мазепа відверто заявив серед свого оточення:“ Я сам хорошо знаю, что они замышляют надо мной и над всеми вами: хотят меня уконтентовать’ княжением Римского государства, всю старшину искоренить, городы наши отобрать под свою область, поставив в них своих воевод или губернаторов, а когда бы наши воспротивились, то за Волгу всех их перегнать, а Украину своими людьми осадить( заселить)... Князь Александр Данилович просил себе у царя княжения Черниговского: через него он стелет себе путь до гетманства”. І далі гетьман просив:“ Господи! Освободи мене от их панованя!” 27.
64
Задовольнити.— О. Г.