могла відкрито йти назустріч таким проявам. Тому, коли С. Палій передав через І. Мазепу офіційне прохання схожого змісту, російський уряд порадив йому дещо зачекати, а коли з’ явиться нагода, то з своїми козаками перебратися в межі Гетьманщини.
Як вже зазначалося вище, на початку XVIII ст. ситуація різко змінюється на гірше для України. Дедалі більше переконуючись, що Петро І прагне над усе розіграти лише власну карту в політиці щодо Речі Посполитої, нехтуючи при цьому інтересами свого союзника, гетьман іде на зближення з польським королем. Разом з тим він змінює тактику стосовно дій С. Палія на Правобережжі. Август II виказує за це приязнь до керманича Гетьманщини, нагороджує його різними відзнаками. Цікавою в цьому аспекті є королівська грамота гетьману від 22 жовтня 1703 р., де конкретно зазначається:“ Так как Мы удостоверились и глубоко запечатлели в уме нашем, сколь во многих случаях засвидетельствовали Вы совершеннейшую Нам преданность *, то мы за должное почли сею грамотою изъявить Вам благодарность Нашу и, в ознаменованіе оной пред всеми, самым делом жалуем Вас Нашим Орденом Белаго Орла *. В ожиданіи же случая оказать Вам большія еще милости, Мы со всегдашнею Нашею Королевскою благосклонностію, готовы пребываем” 23. 24 січня 1704 р. у Ніжині Самусь передав Мазепі гетьманські клейноди й грамоту на уряд гетьманський від польського короля, а той з дозволу царського прийняв їх24. У травні того ж року Мазепа, не розкриваючи справжніх своїх намірів, перейшов на правий берег Дніпра, де його радо зустріло місцеве населення, вважаючи, що він прийшов“ взяти їх під свою булаву”. А вже через місяць за його наказом С. Палія було заарештовано, а Білу Церкву, яку Петро І хотів віддати полякам, захоплено. Невдовзі після того гетьман прибув під Любар на Житомирщині( за Андрусівським перемир’ ям 1667 р. мав належати Польщі) і проголосив, що саме тут відтепер проходитиме кордон з Річчю Посполитою. Петру І він написав листа про неможливість передати Правобережжя в підпорядкування польській короні. Між тим цар у серпні 1704 р. у м. Нарві через посередництво посла, воєводи хелминського Томаса Дзялинського уклав угоду з королем про повернення регіону( конкретно Білої Церкви й там
* Явне дипломатичне перебільшення.— О. Г. ** Одна з вищих урядових нагород у Речі Посполитій.
63