діяча стало підписання ним разом із старшинами, з одного боку, та російським урядом, який тоді одночасно очолювали царі Іван та Петро Олексійович з царівною Софією, з іншого боку, т. зв.“ Коломацьких статей”( ухвалені на Генеральній раді 25 липня 1687 р. у Коломаку— тепер селищі Харківської області). За своїм характером вони являли собою двобічний договір між українським і російським урядами, а за змістом у більшості своїх пунктів( 17 з 22) відтворювали текст попередніх“ Глухівських статей” 1669 р.
“ Новоприбавленные” окремі положення та цілі пункти( від 18 до 22) головним чином передбачили посилення влади царату в краї при ще більшому обмеженні“ прежних” політичних“ свобод” національної адміністрації. Так, відповідно до ст. 6 гетьманові в досить категоричній формі заборонялося без“ ведома их царскаго пресветлаго величества” позбавляти старшин керівних посад, а останнім—“ без челобитья и без указу великих государей” обирати гетьмана. Одне з положень ст. 19 під загрозою смертної кари зобов’ язувало все місцеве населення приймати та пускати в обіг нові монети—“ чехи”, викарбувані в Москві“ под их великих государей имянованіем и гербом” 2. Про їх“ реальну” вартість висловився нібито сам 1. Самойлович так:“ Из одной меди много безделья наделали, что убогому человеку ни на что не годится, потому что будто шелуха ломится” 3. Друга частина тієї ж статті, що особливо важливо відзначити при розкритті нашої теми, передбачала,“ чтоб гетману и старшине, служа великим государем.., народ малороссійскій всякими меры и способы с великороссійскім народом соединять и в неразорванное и крепкое согласіе приводить супружеством и иным поведеніем, чтоб были под одною их царскаго пресветлаго величества державою обще, яко единой христіянской веры, и никто б голосов таких не испущал, что малороссійской край гетманскаго регименту, а отзывались бы везде единогласно их царскаго пресветлаго величества самодержавной державы гетман и старшина, народ малороссійской обще с великороссійским народом, и вольной переход жытелем из малороссійскіх городов в великороссійскіе города имети” 4. З цього виходило: по-перше, гетьманське правління“ служить” не власному народові, а насамперед російським царям; по-друге, хоча московською владою формально й визнавалося існування окремої Української держави під“ региментом” гетьмана, та надалі
56