Розділ З
ДЕРЖАВНІ КОРДОНИ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПОСТУПОВА ЛІКВІДАЦІЯ В КІНЦІ XVII— XVIII ст.
Після тяжкої“ руїни”, Андрусівської угоди 1667 р.,“ Вічного миру” 1686 р. та деяких інших подій Іванові Мазепі( 1644 *— 1709 рр.) разом з гетьманською булавою у 1687 р. дісталося у“ спадок” напіврозорене Лівобережжя та залишився тільки спомин про“ велику” Українську державу за правління Богдана та Юрія Хмельницьких, Івана Виговського. Приблизно тоді ж фактично припиняються державотворчі процеси на Правобережжі. Корсунський полковник Захар Іскра, богуславський полковник і наказний гетьман Правобережної України Самусь( Самійло Іванович), білоцерківський( фастівський) полковник Семен Палій та інші старшини в боротьбі проти антиукраїнських заходів уряду Речі Посполитої вже не мали в 80— 90-х роках, як їх попередники, ніякої можливості проводити більш-менш самостійну державницьку політику. В зв’ язку з цими обставинами новообраний гетьман, мабуть, не раз згадував свого батька Степана— Адама Мазепу, прибічника старшинського угруповання Виговського, і його участь у складанні пунктів Гадяцького договору 1658 р. У кінці 50— на початку 60-х років він також був прихильником автономічних пропольських ідей, проголошених у Гадячі1.
На той час, коли Іван Мазепа в умовах гострої політичної боротьби став керманичем великого регіону— Гетьманщини, він вже мав значний практичний досвід служби у різних правителів: польського короля Яна II Казимира( за дорученнями якого в урядових справах їздив у 1659 р. до І. Виговського, у 1660 р.— Ю. Хмельницького, у 1663 р.— П. Тетері), правобережного гетьмана П. Дорошенка( з 1669 р.), а потім лівобережного— І. Самойловича( з 1674 р.). Першим його кроком як державного
* 3 приводу року народження І. Мазепи в історіографії існують різні думки. Деякі дослідники називають 1629 р.( М. Костомаров) або ж 1639 р.( О. Оглоблін, Н. Полонська Василенко). Нині серед істориків поширена думка, що 1644 р. є найбільш достовірним.
55