кордонів території українців, війни і миру тощо42. В 1655— 1657 рр. державні кордони автономної України зазнали деякого коригування, що зумовлювалося відповідними політичними чинниками. Після рішучих наполягань і неодноразових персональних звертань Б. Хмельницького царський уряд нарешті розпочав військові дії проти Речі Посполитої. Незабаром численні війська обох держав одержали ряд важливих перемог і відвоювали Смоленськ, зайняли майже всю Білорусію і велику частину Литви( по Вільно і Ковно), визволили Стародубщину, ввійшли в межі Галичини. Після здобуття ними Любліна шляхетські збройні сили відступили аж за Віслу: майже всі українські землі були звільнені з-під влади шляхти і магнатерії43.
В зв’ язку з цим повернення Західної України під“ гетьманську булаву” стало цілком реальним. Зазнавши неабиякої поразки на фронті, політичне керівництво Польщі ладне було визнати законність утворення та існування незалежної Української держави, але за однієї принципової умови— фактичного розриву“ козацької республіки” з“ Московіщшою”. Б. Хмельницький, вірний своїм союзницьким зобов’ язанням, рішенню Переяславської ради і“ Березневим статтям”, не пішов на цей крок і кілька разів підтверджував правильність такого вчинку. Так, у березні 1657 р. він писав цареві Олексію Михайловичу, що за спільну справу з усім Військом Запорозьким“ будет головы складывать свои” 44. А в листі гетьману великому литовському Павлу-Яну Сапезі від 24 квітня того ж року запевняв, що пристане до угоди з польським урядом тільки з відома і згоди російського царя45.
Тут також маємо дещо конкретніше оповістити про Віденський з’ їзд представників від російського й польського урядів, який проходив з 12 серпня по 24 жовтня 1656 р. Основною його метою був пошук“ покоя и тишины” для Росії й Польщі. Крім інших питань, на ньому мали розглядатися питання про встановлення державних кордонів і долю України. Представники російської сторони запропонували“ королівській величності” більше ніколи(“ на вічні часи”) не втручатися в справи Малоросії, Поділля і Волині, тобто там, де на той час вже панували“ царского величества Войска Запорожского люди”. Кордон мав проходити по р. Буг. Фактично це були ті ж самі вимоги, які висував і сам Б. Хмельницький протягом усієї Визвольної війни. Проте польські делегати категорично відмовилися
26