ський”, як свідчать джерела, остаточно затвердився за корінними жителями як такий, що визначав національну належність. У часі це фактично збіглося із завершальним етапом ліквідації царизмом української державності на землях, що входили до складу“ єдиної й неподільної” Російської імперії.
Визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі середини XVII ст. внесла кардинальні зміни в суспільне життя України і, зокрема, скасувала попередні кріпосницькі відносини. В свідомості українців відбулася певна трансформація понять“ справедливість”,“ моральність”,“ добро”,“ зло” тощо. Прикладами для наслідування поспільством надовго стали сміливі вчинки воїнів, що роками здобували соціальну й національну незалежність у боротьбі з місцевими державцями чи польськими магнатами. Очевидно, тому, деяка жорстокість правових норм того періоду( особливо на Січі) в цілому не відлякувала людей. Навпаки, вона ставала характерною щодо злочинців і зрадників у більшості регіонів Української держави.
Еволюція соціальних відносин протягом другої половини XVII— XVIII ст. поступово змінювала й норми поведінки. Все частіше елітою порушувалися законодавчо незатверджені права селян, міщан, рядових козаків і навіть цілих громад. При цьому помітнішим ставало поступове звуження дії звичаєвого права у зв’ язку з“ витісненням” його писаними законами, конкретно російського( Лівобережжя, Слобожанщина, Південна Україна) і польсько-литовського законодавства( Правобережжя). Разом з тим воно залежало і від функціонування своєрідного козацького самоуправління, яке при розгляді різних справ часто-густо покладалося на вироблені“ традиції”. Норми звичаєвого права, як про це свідчать документальні матеріали, у досліджувану добу охоплювали практично всі прошарки людності й проникали в найвищі сфери тогочасного буття.
Також слід констатувати: у ході Визвольної війни гетьманський уряд на території новоствореної національної держави формально не відмінив попередні писані нормативні акти: Литовський Статут,“ Саксонське зерцало”,“ Порядок”, так звані кормчі( церковні) книги тощо. З середини XVII до кінця XVIII ст.( і навіть пізніше) в судових процесах на них продовжували покликатися або ж безпосередньо брати до уваги їх положення. При цьому спостерігалася явна довільність у тлумаченні юридичних
173