ський ”, як свідчать джерела , остаточно затвердився за корінними жителями як такий , що визначав національну належність . У часі це фактично збіглося із завершальним етапом ліквідації царизмом української державності на землях , що входили до складу “ єдиної й неподільної ” Російської імперії .
Визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі середини XVII ст . внесла кардинальні зміни в суспільне життя України і , зокрема , скасувала попередні кріпосницькі відносини . В свідомості українців відбулася певна трансформація понять “ справедливість ”, “ моральність ”, “ добро ”, “ зло ” тощо . Прикладами для наслідування поспільством надовго стали сміливі вчинки воїнів , що роками здобували соціальну й національну незалежність у боротьбі з місцевими державцями чи польськими магнатами . Очевидно , тому , деяка жорстокість правових норм того періоду ( особливо на Січі ) в цілому не відлякувала людей . Навпаки , вона ставала характерною щодо злочинців і зрадників у більшості регіонів Української держави .
Еволюція соціальних відносин протягом другої половини XVII — XVIII ст . поступово змінювала й норми поведінки . Все частіше елітою порушувалися законодавчо незатверджені права селян , міщан , рядових козаків і навіть цілих громад . При цьому помітнішим ставало поступове звуження дії звичаєвого права у зв ’ язку з “ витісненням ” його писаними законами , конкретно російського ( Лівобережжя , Слобожанщина , Південна Україна ) і польсько-литовського законодавства ( Правобережжя ). Разом з тим воно залежало і від функціонування своєрідного козацького самоуправління , яке при розгляді різних справ часто-густо покладалося на вироблені “ традиції ”. Норми звичаєвого права , як про це свідчать документальні матеріали , у досліджувану добу охоплювали практично всі прошарки людності й проникали в найвищі сфери тогочасного буття .
Також слід констатувати : у ході Визвольної війни гетьманський уряд на території новоствореної національної держави формально не відмінив попередні писані нормативні акти : Литовський Статут , “ Саксонське зерцало ”, “ Порядок ”, так звані кормчі ( церковні ) книги тощо . З середини XVII до кінця XVIII ст . ( і навіть пізніше ) в судових процесах на них продовжували покликатися або ж безпосередньо брати до уваги їх положення . При цьому спостерігалася явна довільність у тлумаченні юридичних
173