шості тогочасного суспільства , в тому числі й декого з гетьманського керівництва , вона залишалася взірцем державного устрою в загальнонаціональному масштабі , хранителькою демократичних засад . Тому-то не географічні фактори , а успіхи чи невдачі в боротьбі за етнічну цілісність і свободу безпосередньо позначалися на формуванні територіальних меж Української держави . При цьому одним з основних аспектів виступала зовнішньополітична діяльність гетьманського правління і , в першу чергу , стосунки з шляхетською Польщею , султанською Туреччиною , ханським Кримом ( а в зв ’ язку з цим — освоєння так званого " Дикого поля ”, здобуття виходу до Чорного моря тощо ).
Важливою подією в історії країни стало приєднання до неї у 50-х роках XVII ст . частини білоруських земель ( зокрема , Пінщини ) за власним бажанням місцевих жителів . Цей факт свідчить про деякі закономірності у розвитку та спільні інтереси обох сусідніх етносів .
Характеризуючи загальні тенденції генези української державної території , можна відзначити , з одного боку , її поступове “ дроблення ”, починаючи вже від перших спадкоємців Б . Хмельницького , а з другого боку , перманентне прагнення керманичів до об ’ єднання в одних руках усіх українських регіонів . Сильно обмежувало державотворчі можливості гетьманів перебування західних областей у залежності від іноземних поневолювачів ( тим самим звужувався вихід на зарубіжжя ). Проте , як би там не було , всупереч всім складностям і негативним явищам , у другій половині XVII ст . сталося правове оформлення , а отже ,— міжнародне визнання кордонів України з Річчю Посполитою та Росією .
Нестабільність політичного становища , практично систематичні військові дії на українських землях спонукали місцевих жителів до періодичних міграцій як у самій республіці , так і за її межами . У період , що досліджується , в Україні документально зафіксовано проживання представників понад 20 народностей , але найчисельнішими серед них , безперечно , були українці , росіяни та білоруси . Спочатку найактивніше заселялися неосвоєні райони Ніжинщини , Сгародубщини , Чернігівщини , дещо пізніше — Слобожанщини , а надалі — південні . Спостерігалось кілька хвиль масового переселення українців . Формування ж їх етнічної території в основному завершилося на межі XVIII і XIX ст . Приблизно тоді ж термін “ україн
172