шості тогочасного суспільства, в тому числі й декого з гетьманського керівництва, вона залишалася взірцем державного устрою в загальнонаціональному масштабі, хранителькою демократичних засад. Тому-то не географічні фактори, а успіхи чи невдачі в боротьбі за етнічну цілісність і свободу безпосередньо позначалися на формуванні територіальних меж Української держави. При цьому одним з основних аспектів виступала зовнішньополітична діяльність гетьманського правління і, в першу чергу, стосунки з шляхетською Польщею, султанською Туреччиною, ханським Кримом( а в зв’ язку з цим— освоєння так званого " Дикого поля”, здобуття виходу до Чорного моря тощо).
Важливою подією в історії країни стало приєднання до неї у 50-х роках XVII ст. частини білоруських земель( зокрема, Пінщини) за власним бажанням місцевих жителів. Цей факт свідчить про деякі закономірності у розвитку та спільні інтереси обох сусідніх етносів.
Характеризуючи загальні тенденції генези української державної території, можна відзначити, з одного боку, її поступове“ дроблення”, починаючи вже від перших спадкоємців Б. Хмельницького, а з другого боку, перманентне прагнення керманичів до об’ єднання в одних руках усіх українських регіонів. Сильно обмежувало державотворчі можливості гетьманів перебування західних областей у залежності від іноземних поневолювачів( тим самим звужувався вихід на зарубіжжя). Проте, як би там не було, всупереч всім складностям і негативним явищам, у другій половині XVII ст. сталося правове оформлення, а отже,— міжнародне визнання кордонів України з Річчю Посполитою та Росією.
Нестабільність політичного становища, практично систематичні військові дії на українських землях спонукали місцевих жителів до періодичних міграцій як у самій республіці, так і за її межами. У період, що досліджується, в Україні документально зафіксовано проживання представників понад 20 народностей, але найчисельнішими серед них, безперечно, були українці, росіяни та білоруси. Спочатку найактивніше заселялися неосвоєні райони Ніжинщини, Сгародубщини, Чернігівщини, дещо пізніше— Слобожанщини, а надалі— південні. Спостерігалось кілька хвиль масового переселення українців. Формування ж їх етнічної території в основному завершилося на межі XVIII і XIX ст. Приблизно тоді ж термін“ україн
172