Борзну, Мену та деякі інші міста і“ городища” 7. Однак згодом примхлива фортуна відвернулася від російських військ( почався їх швидкий розклад, що значною мірою обумовили напади кримських татар) і повернулась обличчям до супротивника— шляхетських загонів. 1 хоча у вітчизняній і польській історіографії існують різні оцінки наслідків цієї війни8, але незаперечним є той факт, що уряд Владислава IV, виходячи з Поляновського мирного договору від 14( 24) червня 1634 р., повернув фактично всі втрачені на першому етапі війни землі й відновив той польсько-російський кордон, який існував згідно з Деулінським трактатом9. Проте Польща повернула Російській державі м. Серпейськ з прилеглою до нього місцевістю, а польський король отримав( через біскупа Жадика), причому цілком таємно, з московської казни 20 тис. крб. за свою відмову від претензій на царський престол. Стаття З Поляновського мирного договору проголошувала скасування підписаного 17( 27) серпня 1610 р. у Москві договору між польським гетьманом С. Жолкевським( Жулкевським) і боярами про обрання на російський престол Владислава: йому особисто, а також його спадкоємцям царем московським“ впредь... ни писаться, ни именоваться”,“ Российского государства не искать и не домагаться” 10.
Поляновська угода передбачала і правовий аспект визначення кордонів і, зокрема, розмежування Новгород- Сіверської та Чернігівської земель від Трубчевського і Путивльського районів, а також Брянська, Рославля та Почепа з прилеглими до них територіями. Обов’ язковою вимогою до межових суддів у цій справі стало те, що вони мали кордони встановлювати за“ давніми” грамотами і“ писцевими книгами”“ в правду” та“ безо всякія хитрости”. Враховувалися також і свідчення старожилів цих місцевостей( особливо тоді, коли були відсутні належні документи) 11. Безпосередньо кордони позначались спеціальними межовими ознаками(“ в натурі”), які потім записувались до межових книг і фіксувались в урядових грамотах. Пізніше юридичні сторони обмінювались останніми, щоб“ то и впредь было крепко и ненарушимо без спору” 1. Хоча і наявність такого роду документів не завжди могла відвернути політичні непорозуміння. Наприклад, під час вирішення в 1638 р. так званого“ Путивльского межевого дела” польська сторона звинувачувала російську:“... Мы паны рада с вами говорили... на многих и широких речех, а в совершенье того дела не привели за
16