Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 155

її справа не приймалась судом до розгляду, а вона
особисто не визнавалась за офіційного свідка); позбавлен­
ня прав євреїв; залежність винесення вироку від станового
статусу звинуваченого тощо.
Проте наявність такого роду джерел і законодавче на­
дання магдебургії ще не свідчили про їх застосування на
місцях, насамперед у містах, у повному обсязі. Цьому не­
рідко чинили чималий відвертий опір цілі соціальні групи
населення, особливо привілейоване козацтво та духовен­
ство. Так, магдебурзьке право Києву неодноразово підтвер­
джувалося жалуваними грамотами великих литовських кня­
зів, польських королів, російських царів та універсалами
українських гетьманів . За ними, міщанам, зокрема, до­
зволялося судитися у “майстратову суду”, підлягати тільки
“мескому заведованію”, ловити рибу в Дніпрі, рубати дро­
ва в приміських лісах, приїжджим купцям вільно торгу­
вати в місті й т.ін. Незважаючи на це, “сотники кіевскіе и
весь уряд козацкій пріезжих людей под свое козацкое бе­
рут не належані ее право, судят, в тюрьму сажают и что
хотят с них сбирают; и которые пріезжіе люди от наших
ратных людей и от уряду козацкого понесут обиду и ра-
зореніе, то в польских краех их мещан забирают и до пос-
ледняго приводят обншцанія. А от польских королей дана
была им такая власть, что купцы пріезжіе в Кіев из разных
земель за торговыми и иными своими делами належали к
одному майстратову суду и заведьіванію”33. В свою чергу,
київські “законники” монастирів “на Днепре в затонах
Днепровых ловить рыбы не дают, поймав рыболовов их
бьют, грабят, оковав в тюрьму сажают и забивают в ко­
лодки... также в лесах дров рубить не велят, поймав на до­
роге бьют, грабят лошадей, топоры отнимают, в монас­
тыри емлют” .
Як бачимо, козацтво і монастирі, нехтуючи чужим пра­
вом, конкретно київських міщан та іногородніх купців,
захищають власні інтереси грабежем. їх державницькі
амбіції прямо суперечили магдебургії міста.
Виникали й відверто казусні ситуації. Так, у 1754 р. Ге­
неральна військова канцелярія повідомила, що магдебур­
зькі “права и привилеи, и свободи”, а також повинності
міщан Чернігова, ще “от королей польских надание”,
визнали в свій час російські царі Олексій Михайлович,
Іван і Петро Олексійович, фактично всі українські геть­
мани, починаючи з Б.Хмельницького, а разом з ними і
чернігівський полковник П.Полуботок35. Однак, коли у
154