Статуту стосовно Київського, Волинського та Брацлавського воєводств нерідко перекривали постанови та конституції польських сеймів, втручання самого короля. Так, Станіслав Август Понятовський— останній король Польщі( 1764— 1795)— видав у 1779 р. універсал, яким згідно з попереднім рішенням сейму( 1778) передбачалося здійснити деякі принципові зміни в місцевому судочинстві. 1 як свідчить тогочасний запис у луцьких земських книгах, він мав реальні наслідки11.
Поділи Речі Посполитої і відхід до Російської держави Правобережної України в кінці XVIII ст. внесли ще більшу плутанину в діюче законодавство в межах регіону. Певний час тут зберігалася чинність основних положень Литовського Статуту та окремих постанов польських сеймів. Разом з тим вже вводилися російські закони і мова у судочинстві, запроваджувалось“ Учреждение о губерниях”, відповідно до якого, а також царського указу, в 1797 р. були створені Волинська й Подільська губернії. Місцеві стани зрівнювались із загальноросійськими. За Павла І знову відновлюються давнє право та інституції в тих губерніях, які дещо раніше входили до Речі Посполитої, але щодо статусу шляхти( дворянства), характеру військових повинностей і податків, то продовжували зберігати силу російські закони.
Дещо інша специфіка застосування Третього Литовського Статуту спостерігалася у межах Гетьманщини. Особливо помітним це стало в XVIII ст., коли в краї більш-менш нормалізувалося мирне життя. Причому мова в даному випадку не йде про якісь симпатії старшинської адміністрації щодо законодавства Речі Посполитої. Нова генерація українських панів прямо пов’ язувала цей звід нормативних актів з власним попереднім правом, зокрема вбачала в ньому витоки з“ Руської Правди”. Крім того, гетьманському правлінню, місцевій шляхті імпонувало те, що Статут не так давно уособлював певний символ і гарантію станових прав литовських і навіть ширше: православних, можновладців у політичних та соціальних зазіханнях польських магнатів, а також деякою мірою захищав автономістичні тенденції різних народів у складі ВКЛ і пізніше Речі Посполитій. Разом з тим у судочинстві Лівобережжя простежувалося існування двох напрямів. Прихильники першого( великі землевласники, державці середньої руки в селах і містечках, економічно сильні й незалежні козаки тощо) прагнули до максимального
147