і магдебурзького права. Але основним при розгляді у суді став розділ 1, а саме такі його положення: про право володіння та набуття земель різними способами( арт. 2);“ О позывании шляхты о забранье безправное имений и грунтов наших градских”( арт. 15);“ О границах”( арт. 20);“ О важности письменных свидетельств”— " листов "( арт. 33). Також згадуються арт. 5-й розділу 3( про пожалування та привілеї на землю шляхті і т. ін.) і арт. 25-й розділу 4( про виклик до суду) 4.
Крім того, треба враховувати і той факт, що в міських і сільських громадах досить міцним залишався суд( осуд)“ спільників”, що також не завжди відповідав писаним законам. Общинам з іноземних переселенців часто дозволялося взагалі судитись окремо, за нормами, притаманними тільки їм. Так, гетьман Іван Самойлович універсалом від 28 червня 1672 р. підтвердив давній дозвіл грецьким купцям Ніжина в торгових справах між собою опиратись на власне судочинство5. Приблизно те ж саме знаходимо й в універсалі від 28 листопада 1675 р. 6 Причому такий порядок зберігався і протягом наступного століття, бо, скажімо, в 1753 р. до цих документів повернулася Генеральна військова канцелярія при розгляді статусу грецької общини.
Однак, як би там не було, Литовський Статут,“ Саксон” \ і“ Порядок” поступово стверджувалися у судовій практиці І України й вже в XVIII ст. визначилися як обов’ язкові в більшості офіційних документів. Саме в такому аспекті про них йшлося в універсалі гетьмана І. Скоропадського від 16 травня 1721 р. у зв’ язку з необхідністю здійснити переклад різних“ книг правних” на“ русское наречіе”. їх важливість відзначила в 1730 р. і“ правна” урядова комісія. Про тогочасні судочинство та юридичні норми досить влучно висловився видатний український історик Олександр Лазаревський:“ На малороссийские суды сыпались укоры во взяточничестве и пристрастии, доходившие до государя и им предъявляемые гетману. Гетман заступался за суды; но не мог он не видеть, что главнейшею причиною злоупотреблений в них служили противоречия законов, редкость их источников и недоступность их по языку” 7.
Отже, на Лівобережжі, Правобережжі й Слобожанщині( пізніше— приблизно з другої половини XVIII ст.— це спостерігалося і в південному регіоні країни) існувала справжня мозаїка права. Проте одним з головних джерел його, без сумніву, був Литовський Статут.
145