Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 116

пат і області між річками Серет і Збруч у Галицькій землі
масове освоєння нових земель в основному завершилось80.
На той час більшість її населення становили українці
(84,4%). Інші етнічні групи у процентному співвідношенні
до загальної кількості жителів виглядали так: вірмени —
0,5%, поляки — 7%, євреї — 7,4%, інші — 0,7%81.
Як бачимо, основний контингент поселенців на захід­
ноукраїнських землях становили українці, менше поляки,
вірмени, німці та інші. Обмаль було росіян. Так, у кінці
XVIII ст. Гуцульщину заселяли майже включно українці82.
В той час були утворені досить великі поселення німців у
Північній Буковині та в Галичині. На Північній Буковині
в середині XVIII ст. виникло кілька сіл, заснованих пере-
селенцями-поляками83.
Складний процес формування національної території
супроводжувався появою нових і зміною значення старих
політонімів, поширенням назви “Україна” на всі землі,
заселені українцями: від Карпат до кордонів власне Росії.
Так, лівобережний регіон в офіційних актах царського
уряду найчастіше продовжував називатися “Малоросією”
або “Малою Руссю”. Поряд з ними з’явилися й інші наз­
ви: “Малоросійський край”, “Гетьманщина” і т.ін. Всі
вони певною мірою відбивали соціальну політику царизму
щодо українського народу. Термін “Гетьманщина” вжи­
вався стосовно значної території України на лівому і пра­
вому берегах Дніпра, де з середини XVII ст. поширювала­
ся влада гетьманського уряду. Напередодні об’єднання
Української держави з Російською в 1654 р. вона охоплю­
вала простір, який окреслювався приблизно такими
основними містами і містечками: Ямпіль — Чернівці —
Мурахва — Красне — Вінниця — Пилявці — Полонне —
Овруч — Чернігів — Стародуб — Новгород-Сіверський —
Глухів — Конотоп — Ромни — Гадяч — Полтава — Кре­
менчук — Чигирин. У зв’язку з ліквідацією в 1764 р.
інституту гетьманства, а на початку 80-х років і полкового
адміністративно-територіального устрою ця назва посту­
пово втрачає своє значення.
Згадані політоніми широко застосовувалися не лише в
Царських указах, постановах Сенату, універсалах гетьма­
нів, розпорядженнях Малоросійської колегії та Генераль­
ної військової канцелярії, а й у побуті місцевого населен­
ня — “малоросів”. Так, в одній з історичних пісень того
часу говориться про тяжке соціально-економічне ста­
новище народних мас на Лівобережжі:
115