Україно-руське козацтво перед судом історії Ukraino-ruske_kozatstvo_pered_sudom_istorii | Page 34

Укупі з тим, коли Польща розпочала несщас-
ливу систему утисків всього православного
люду в межах своєї Речі Посполитої, запорожці
виступили гарячими оборонцями віри своїх
предків, своєї української народности, стано-
вих прав всього руського народу.
Далі, після з’єднання України з Московією,
запорожці, допомагаючи “московскимъ рат-
нимъ людямъ”, дали Росії останню перевагу
над Польщею, яка довго і уперто не хотіла при-
знавати власти Росії коло берегів Дніпра рідного
для всього православно-руського люду, по-преж-
нему, як каже козацький літописець, простягала
свою руку до України, як до золотого яблука.
Запорожці були перші осадчі, чи хоч піоне-
ри дикої степової країни, теперешнєї “Ново-
россіи и Кубани”, себто, вони перші насадили
там свої зимовники або хутори; перші почали
культуру землі; перші розвели доброї породи
степових “вітроногих” коней, яка вславлена
була скрізь не тільки в Росії, але і далеко за кор-
доном її; перші зростили породу так званого
черкаського товару, який і тепер у великій сла-
ві на Вкраїні і в північній Русі.
Плаваючи на своїх великих чайках по Чорно-
му та Озовському морях, запорожці положили
основу славетному чорноморському флотові і
так званому чорноморсько-озовському кабо- тажному мореплавству, а переправою через
Дніпрові пороги ріжних суден зростили у себе
окремний стан так званих вільних лоцманів, які
несуть ті ж таки обов’язки ще й тепер на поро-
гах Дніпра. Велику вагу запорожці мали ще і в
тому, що були посередниками в гандлевих сто-
сунках Схода або Азії, і Захода або Європи.
Через вільні степи запорозькі тяглося двоє одвіч-
них широких, без кінця довгих шляхів; із глиби-
ні Московії – Муравський шлях, по східних
паланках Запорожжа до Перекопу і Криму; і
Чорний шлях – із глибині Польщі до Очакова і
Кизикерменя. Опріч того самий Дніпро доводив
запорожців до лимана, а лиман до Чорного
моря, Чорне море до Царгорода. А з Царгорода
йшла тоді в Європу через Запорожже вся матє-
ріяльна і духовна культура.
А що сказати про запорожців, як про войов-
ників?
Турецький султан про це сказав устами древ-
няго українського літописця: “Коли на мене пов-
стануть суміжні царства, то я на обидві вуші
сплю, а коли на мя повстануть запорожці, то я
єдним вухом сплю, а єдним мушу слушати ∗ .
Нарешті, запорожці, держачи високо стяг
волі і зірко стережучи свої самостійні права,
62 63
∗
Григорій Грабянка, Лhтопись, Кіевъ [1854].