26 В. Ф. Верстюк
полковника О. Пилькевича та її обговорення. По доповіді М. Порша було ухвалено: « Доручити генеральному комісару по військових ділах розробити ряд мір по заведенню дисципліни у військах та встановлення єдності командування » 88, а також винесено спеціальне регламентне рішення « на засіданнях Генерального секретаріату в першу чергу обговорювати справи військові » 89.
6 листопада відбулися переговори представників Генерального секретаріату зі штабом верховного головнокомандуючого, у ході яких було досягнуто домовленостей про засади узгодженої співпраці « у справі українізації частин фронтового війська і вирішення питань, зв’ язаних із життям українських частин ». Їх підписав генерал М. Духонін, який тимчасово взяв на себе обов’ язки верховного головнокомандуючого. Встановлювалася посада представника секретарства військових справ при штабі верховного головнокомандуючого. Ставка визнала справу територіального формування війська бажаною і зобов’ язалась її підтримувати. Вона взяла на себе зобов’ язання « скупчення українських частин других фронтів на Південно-Західному і Румунському фронтах, оскільки це не суперечить оперативним вимогам ». Для пришвидшення організації українських корпусів та дивізій ставка дозволила « поодиноке і гуртове вилучення українців з кожної частини, по можливості, в окрему роту( команду, батарею, ескадрон) чи батальйон, уважаючи по численності українських частин ». Дозволялося ці підрозділи об’ єднувати в українізовані корпуси та дивізії розпорядженням командуючих фронтами та по узгодженню з Генеральним секретаріатом. Ставка не заперечувала проти утворення фронтових українських комітетів із повним зрівнянням їх у правах із подібними загальновійськовими комітетами. Призначення начальників Київського та Одеського військових округів мало відбуватися у згоді з Генеральним секретаріатом. Генеральний секретар військових справ здобував право викликати при необхідності до свого штабу офіцерів та військових чиновників. В українських фронтових частинах вищий командний склад мав призначатися ставкою після узгодження з Генеральним секретаріатом. У такому ж порядку встановлювалися назви українських частин і їх форма 90. Домовленості 6 листопада відкривали прямий шлях до формування української армії, однак за три дні більшовики змістили генерала М. Духоніна з посади головнокомандуючого, а 20 листопада він був убитий розагітованими солдатами на вокзалі в Могилеві. У цих умовах боротьба за армію набувала нових форм, які супроводжуватимуть процес становлення Української Народної Республіки, проголошеної ІІІ Універсалом Центральної Ради.
Отже, наведений вище фактичний матеріал( його можна суттєво розширити) спростовує, на наш погляд, твердження про нерозуміння Центральною Радою проблем армії. На сесіях УЦР, засіданнях Малої ради, Генерального секретаріату питання, пов’ язані з військовою тематикою, порушувалися повсякчас, а їх вирішення було спрямоване на досягнення позитивного ефекту. Центральна Рада мала у своєму складі цілий ряд військових структур, які формували й реалізовували політику українізації, координували та спрямовували військовий рух. Існувала очевидна відмінність у розумінні « українізації » армії
88
Український національно-визвольний рух: Березень – листопад 1917 року … – С. 389.
89
Там само. – С. 390.
90
Там само. – С. 393 – 394.
Укр. іст. журн. – 2012. – № 3