ПРОСТІР
ЗМІНЮВАТИ СМІЛИВО
ЧОМУ ЗА ГРОМАДСЬКИЙ ПРОСТІР ВІДПОВІДАЛЬНІ ВСІ
Про те, як сформувати запит на якісні зміни в міському просторі, позбавлятися стереотипів і порозумітися
із сусідом, розповідає Віктор Зотов, український архітектор, засновник школи урбаністики CANactions
та архітектурного бюро ZOTOV&CO.
Як проектувальникам знай-
ти спільну мову із тими,
для кого вони створюють
простір?
Це непросте завдання. Тео
Хобен, нідерландський ур-
баніст і архітектор, любить
повторювати, що місія ар-
хітектора змінилася від де-
монстратора до модератора.
Мені здається, це стосується
не тільки архітекторів.
Минуло 15 років відтоді,
як я з колегами вперше взяв
участь в інтернаціональному
воркшопі. Тоді ми побачили,
що архітектори не дозволя-
ють собі витрачати більшу
частину часу на проектуван-
ня, малюючи красиву форму
чи створюючи композицію.
Спочатку вони досліджують
проблеми та можливості,
аналізують потреби, визна-
чають функції постору та їхнє
співвідношення. І тільки по-
тім розмірковують над зону-
ванням, розробляють плани,
вибудовують форму. Це нор-
мально.
Зараз наші проекти почи-
наються з досліджень. Велика
частина проекту – це, перш
за все, вивчення соціаль-
ної складової. Томі Мякінен,
фінський архітектор і пла-
нувальник міста, на одній із
останніх лекцій у нашій шко-
лі CANactions говорив про те,
що замовниками проекту є
значно ширше коло людей,
ніж ми уявляємо. Архітекто-
рові дуже важливо розуміти,
що його споживач – це не
просто той, хто з грошей хоче
зробити ще більші гроші.
Важлива здатність архітек-
тора побачити складові якіс-
ного життя та вибудувати їх
в ієрархічній послідовності.
Це вже наполовину зроблена
робота. А далі – суто проектна
складова. Для мене це приєм-
ний десерт.
Що робити, коли містяни
використовують ство-
рений архітекторами й
урбаністами простір не
так, як було задумано?
стор.
48
46
Маю досвід не те, щоб не точ-
ного попадання в соціальний
запит, а радше – випере-
дження часу. Те, що ми роби-
ли більше десяти років тому, в
Україні тільки зараз почина-
ють сприймати.
Коли архітектори роблять
щось дуже просунуте, вони
часто випереджають загальні
смаки й уявлення про пре-
красне. Такі «передчасні»
об’єкти в реальному житті
стають чимось чужорідним.
Як наслідок: їх витісняють,
прибирають або змінюють
форму. Це природний процес.
З іншого боку, такі «недореч-
ні» проекти рухають про-
грес – це своєрідна освіта
широких громадських кіл і
формування запиту. У лекції
Томі Мякінена є думка про
те, що цінності теж можна
проектувати – наприклад, як
це роблять у «Промприлад.
Реновація» в Івано-Франків-
ську.
Помпезність – наш діагноз:
надмірна увага до форми та
неповага до змісту. Робити
продукт, який визнають ко-
леги та який водночас буде