94 Василь Швидкий
що лише в другому кварталі 1953 р. порушників було 6 тис. 331 чол. 40. У першому півріччі 1953 р. найбільшу кількість відповідних осіб було затримано в Києві( 1 тис. 954), в Сталіно( 508), в Харкові( 560), в Дніпропетровській області( 404), в Дніпропетровську( 121), а також у Полтавській, Одеській, Запорізькій, Вінницькій та деяких інших областях 41. Досліджувані матеріали підтверджують, що бродяжництво й жебрацтво( як і інші правопорушення) мали найбільші прояви в промислових центрах і найбільш великих містах. Так, наприклад, у Сталінській області 1 тис. 708 чол. порушників в І півріччі 1953 р., зокрема 1 тис. 108— у великих містах— Сталіно, Макіївці, Жданові, Костянтинівці, Єнакієвому. Знаходження таких осіб серед городян суттєво погіршувало зовнішню неестетичність міст. Їх затримували переважно в громадських місцях із найбільшим скупченням людей: вокзалах, базарах, магазинах, центральних вулицях і майданах. У м. Сталіно за 9 місяців 1953 р. з 3 тис. 279 осіб 1 тис. 97 затримано на залізничному вокзалі міста.
Змінювалась також соціальна моноструктурність міст, адже прибували до України мешканці різних регіонів СРСР. Зазвичай, прихід весни активізовував переміщення таких нужденних. Лише в ІІ кварталі 1953 р. їх приїхало 1 тис. 185 чол. Реєстраційні списки засвідчують, що з прибулих найбільша кількість постійно проживала в Курській, Орловській, Брянській, Московській, Рязанській областях, а також у суміжних районах Білорусії 42. Особливо значна кількість порушників фіксувалася в столиці. Відносна продуктова забезпеченість, наявність значної кількості місць недоступних правоохоронцям і придатних для проживання, більш високий прожитковий мінімум та матеріальне становище киян приваблювали цілі юрби жебраків. З числа іногородніх було порушників в І півріччі 1953 р.— 1 тис. 711, у ІІІ кварталі року— 2 тис. 220 чол. Таким чином, через амністію спостерігалася чітка тенденція до збільшення кількості осіб, які були затримані за бродяжництво й жебракування. Оперативно-аналітичні відділи відповідних державних адміністративних та силових структур неодноразово сигналізували про наслідки реальної небезпеки прогресування подібних соціальних девіацій. Масштаби бродяжництва, жебракування, побутової злиденності й злочинності були загрозливими для радянської повсякденності не лише за своєю сутнісною природою. Вони стали найсприятливішим середовищем для виникнення, соціального пристосувального трансформування і поширення не лише різноманітних соціальних відхилень, а й підґрунтям укорінення кримінальних традицій, злочинної та антирадянської діяльності 43.
Певної соціальної напруги додало також справедливе прагнення деяких амністованих поновити свої матеріальні статки. Після запровадження амністії значно збільшилася кількість клопотань від колишніх в’ язнів про відміну вироків судових органів у частині конфіскації їх майна або