72 Микола Плющ
комплексі. Партійні форуми, на яких розглядалися завдання партійних організацій з метою подальшого розвитку сільського господарства, регулярно проходили і в республіці, але суттєвих зрушень в галузі вони не принесли.
Аграрна політика післясталінського періоду відзначалася протиборством двох тенденцій— прагматичної та ідеологічної. Перша відображала назрілу потребу в реформуванні цієї відсталої галузі господарства, друга— традиційну лінію соціалістичної й комуністичної перебудови аграрного сектора економіки згідно з офіційними ідеологічними догмами, нерідко всупереч здоровому глузду та елементарній господарській доцільності. Перша з названих тенденцій означала спробу хоча б часткового переходу від реквізиційних до паритетних стосунків з селом, а друга— подальше одержавлення сільського господарства, « підтягування » кооперативноколгоспної форми власності до рівня власності « вищої », « передової », якою визнавалася тільки державна.
Перші заходи нового керівництва в сфері економіки стосувалися сільського господарства. Воно було пасинком соціалізму і з часів колективізації перебувало в стані хронічного застою. Колгоспи й радгоспи працювали, як правило, малоефективно і досягли довоєнних показників значно пізніше, ніж підприємства промисловості. Численні обмеження стримували розвиток особистих підсобних господарств, хоча ті й давали вагому частку продукції аграрного сектора економіки. Кілька років не зростало зернове виробництво: заява Г. Маленкова, зроблена на ХІХ з’ їзді КПРС про те, що зернова проблема в СРСР повністю вирішена, не відповідала дійсності. По суті, критична ситуація 1952 року склалася у тваринництві в умовах браку кормів, почались великий падіж і масовий забій тварин. Тому поголів’ я великої рогатої худоби скоротилося на 2,2 млн. голів.
Незважаючи на явні хронічні проблеми колгоспів, радянське керівництво рішуче відновило політику колективізації й стало навіть активніше проводити її. У 1946 р. було вжито заходів, щоб відібрати у селян землю та реманент, які їм вдалося « приватизувати » під час війни. Наступного року Микита Хрущов розпочав в Україні, цій сільськогосподарській лабораторії Радянського Союзу, гучний проект, спрямований на розв’ язання аграрних проблем. Він передбачав об’ єднання колгоспів у гігантські « агроміста », що теоретично мало сприяти високоефективному використанню гостродефіцитної сільськогосподарської техніки. Водночас кожне з них мало забезпечити близько 5-ти тис. мешканців усіма благами міського життя. Проект також передбачав ліквідацію присадибних ділянок, з яких селяни отримували більшу частину продуктів харчування. Нарешті, він обіцяв надати режимові право ще суворішого контролю над