Клуб творчої молоді « Сучасник » очима влади
складених рук небіжчика). А натхненний промовець вів далі: […]» […] Зі слів Малишка знаємо, що відбулося потім. Як тільки зачинилися дверцята урядового авто, Скаба люто ошкірився:
— Як ви, Андлію( він не вимовляв звука « р ») посміли зводити національні рахунки над розритою могилою?!
— А мені,— запально відповів поет-трибун,— більше ніде сказати про наболіле …» 45.
Подаючи до ЦК зведення « реаґування » представників окремих категорій людності чи, як тепер кажуть, електорату, співробітники КГБ залежно від потреб покликались на думку « репатріантів », « раніше засуджених за антирадянську діяльність », « колишніх учасників ОУН, що повернулися з ув‘ язнення », « українських націоналістів » тощо( розуміється, державною, себто російською мовою).
Особливий інтерес викликав у співробітників ГБ колишній секретар київського обкому УКП, відтак і політик, відомий письменник, близький наставник і товариш одного з лідерів Клубу творчої молоді Івана Світличного Борис Антоненко-Давидович. 19 квітня 1965 року В. Никитченко з заступником Б. Шульженком у звичайному порядку надіслали П. Шелесту довідку про бесіди з ним(« Секретно. Экз. № 1 »): « 5, 12 и 16 апреля в Комитете государственной безопасности Украины были проведены беседы с Антоненко-Давидовичем Б. Д.
В общей сложности беседы продолжались свыше 15 часов. Два перерыва в несколько дней нужны были для изучения его реагирования на беседы и учета этого при последующих встречах. Справка о характере беседы прилагается. Наблюдение за ним нами будет продолжено » 46. Зізнаючись, що стежать своїми методами за письменником, чекісти у своїй довідці не могли утриматись від грубих висловів про нього. Виникає питання, навіщо вони зустрічалися з ним тричі, вивчали його реакцію й готувались враховувати її в дальших зустрічах: « В итоге разговоров сложилось твердое убеждение, что Антоненко-Давидович не имеет систематизированных знаний по истории Украины, по истории СССР, по национальному вопросу, и о вопросах политики рассуждает примитивно, мелко, но пытается держаться в роли идеолога, запросто трактующего важнейшие политические вопросы прошлого и настоящего. Эта пророческая спесь Антоненко-Давидовича может быть легко разрушена несложной дискуссией с ним, так как судя по поведению Антоненко-Давидовича на беседе, он не встречался с оппонентами и привык, что его оценки воспринимаются безоговорочно.
В беседах с Антоненко-Давидовичем мы также убедились в том, что он отстал примерно на 20 – 25 лет от общественной жизни народа, в том числе
51