Соціальна складова реформ М. Хрущова
■ почалася вона ще до встановлення одноосібної влади Хрущова( пом’ якшення політичного режиму, зменшення витрат на армію та репресивний апарат, помічання потреб громадян тощо— все вже стало поточною політикою і саме тому, що воно мало беззаперечну підтримку суспільства, його мусив очолити Хрущов після сконцентрування ним влади) і, ймовірно, без нього могла відбутися більш зважено й послідовно, отже факт, що ця спроба реформування, зрештою, уособлена Хрущовим, свідчить лише про те, що він виявився тогочасним улюбленцем фортуни в клубку внутрішньопартійних інтриг;
■ реформування відбувалося, не маючи під собою бодай-якої концепції або плану, відтак, питання відповідності результата меті не має сенсу, а непослідовність і фактичний провал реформ є закономірним— стратегічним плануванням традиційно нехтувалося, навіть на рівні гасел до лінійки « Коммунізм— ето совєтская власть плюс … » додалося лише « Нинєшнєє поколєніє будєт жить прі коммунізмє »;
■ реформування в соціальній сфері стосувалося, переважно, міського населення, втім, саме протягом 1953 – 1964 рр. законодавство про соціальне забезпечення виділилося в самостійну галузь;
■ найбільш радикальні кроки в галузі трудової, пенсійної та гендерної політики додатково обумовлювалися зовнішньополітичними чинниками— внаслідок потуги компартійної верхівки СРСР аби країна виглядала привабливо, як лідер соціалістичного табору;
■ незважаючи на суперечливий характер та невтішний результат реформ, внаслідок звернення уваги до галузей, що мали вплив на побут, в країні вперше сформувався звичаєвий мінімум добробуту пересічних громадян, яким, як показали події 1962 – 1963 рр., влада надалі вже не могла нехтувати.
Висновки:
В умовах кризи система вперше проявила імманентну нездатність до трансформації. Проявила масштабно і яскраво, але ніхто з її власників і апологетів цього не зрозумів і не спробував виправити стратегічні вади. Десталінізація згори не призвела( і не мала цього на меті!) до демонтажу тоталітарного режиму. Незначна лібералізація допомогла тактично уникнути політичної нестабільності, що, вкупі з усвідомленням пересічними людьми певних зрушень на краще у добробуті, дало змогу експлуатувати ентузіазм комуністичного будівництва, який став новим стрижнем розвитку країни— все більше місце посідали моральні стимули; відтак, сподівання людей на розвиток цієї тенденції, всупереч розчаруванню й незадоволенню особисто Хрущовим, стало підґрунтям стабілізації режиму, чим сприяло його подовженню ще на чверть століття. Побічний результат виявився в тому, що підвищення добробуту, не прив’ язане до ефективності праці,
35