318 Лариса Головата
швидшого облаштування на новому місці) обговорювалися на останніх подєбрадських засіданнях управи в кінці лютого— протягом березня 1945 року 41. Засідання тривали щонайменше до 20 березня 1945 року, коли й датовано останній протокол( N 52) у фонді 3797. Свою працю над поширенням фахової освіти серед еміграції УТГІ відновив улітку 1945 року в Реґенсбурґу. 10 серпня ініціативна група професорів обрала комісію з перекваліфікації української еміграції, що повинна була зважити можливості для продовження фахово-освітньої діяльності і підшукати кваліфікованих лекторів, у місцях більших скупчень емігрантів були організовані делеґатури УТГІ, які серед іншого організовували і вели фахові школи і фахові курси 42.
Отже, під час Другої світової війни попит на навчання в УТГІ порівняно з попереднім періодом зріс у декілька разів: закриття з приходом німців вищих шкіл у Генеральній губернії і подальша фактична ліквідація гуманітарної освіти привели до штучного збільшення напливу студентів на технічні, економічні й сільськогосподарські курси. Попри розростання контингенту студіюючих, загальні умови функціонування інституту сприятливими не були, і через абсолютну неспроможність налагодити стаціонарне навчання заочна форма залишалася єдиним способом виконання освітніх завдань. Випуск на циклостилі малотиражних лекційних курсів частково компенсував відсутність повноцінних підручників для вищої освіти. Однак цензурні, організаційні, фінансові обмеження, постійне втручання з боку наглядових структур, загальнополітична ситуація в Протектораті, що особливо загострилася в кінці 1943— на початку 1945 років, чинили серйозні перешкоди для нормального перебігу видавничої й навчальної роботи, утруднюючи отримання дозволу на випуск і розповсюдження лекційного матеріалу, доправлення його до студентів, усталення адекватної до суспільних запитів номенклатури спеціальностей, вирішення кадрових питань. Проблему становила і слабкість матеріальної бази випуску навчальної літератури. Відтак вдалося видати щонайменше 24 курси лекцій господарського, природничого, технічного змісту, частина яких була перевиданням підручників УГА – УТГІ чехо-словацького періоду. Усе ж при допомозі українського суспільства вдалося підтримати неперервність діяльності УТГІ як освітньої установи політехнічного профілю; було забезпечено певний приріст видавничого доробку, що відіграв позитивну роль у поширенні технічних та економічних знань; тисячі молодих українців, позбавлених в окупаційних обставинах ширших можливостей здобути освіту, отримали в УТГІ фахові знання; було закладено організаційні, матеріальні, кадрові основи для продовження культурноосвітньої роботи і розвитку національної вищої освіти в еміграції після війни.