Сєкунова Юля( Київ) УДК 002.2: 008( 091 / 092)
ЛЕВ БИКОВСЬКИЙ ЯК ДОСЛІДНИК УКРАЇНСЬКОЇ КНИЖКОВОЇ КУЛЬТУРИ
У статті висвітлено відтворення концепції книжкової культури Л. Биковського, який один з перших заклав основи науки про книгу з метою вирішення актуальних для України проблем культуротворення( дав теоретичне обґрунтування бібліології, бібліотекознавства та бібліографії).
Ключові слова: Л. Биковський, історик української книжкової культури, українська книжкова культура, книгознавство, бібліотекознавство, бібліографія.
Що може бути важливіше за вшанування наших співвітчизників, коли саме їх життєвими досягненнями показано важливість існування людини і її Батьківщини, як найціннішого, що є в житті, і ціннісно-морального зростання в науковому розвитку та наукових дослідженнях справжніх ентузіастів, патріотів своєї національної держави. І тому, 23 квітня 2010 року науково-культурна громадськість м. Києва та Черкащини відзначила в стінах Музею книги і друкарства України 115-річчя від дня народження історика української культури, книгознавця Лева Юстимовича Биковського( 1895 – 1992). Відбулося відкриття виставки « Дон Кіхот української бібліології »( з 23 квітня по 2 червня) виступом М. Гринько, на якій нею було зібрано і представлено 130 наукових праць Л. Биковського та праці сучасних вчених про його життєдіяльність.
Період 20-х років ХХ століття— це час формування концепцій української науки й зародження багатьох українознавчих напрямів дослідження, зокрема, книжкової культури( книгознавства, бібліотекознавства, бібліографії). Тоді було закладено підгрунття для подальшого розвитку наукових студій, яке не судилося реалізувати, оскільки доля української інтелігенції у 20-ті роки складалася по-різному: частина її після встановлення радянської влади емігрувала( у складі її був і Л. Биковський в 1921 р.) і продовжувала жити й творити поза межами батьківщини, частина спробувала інтегруватися в систему радянської влади і зазнала жорстоких переслідувань у 30-ті роки. Багато наукових зачинів не знайшли остаточного визнання чи належного розвитку ні в Україні, ні в еміграції. Так сталося й з українською бібліологією. Після репресій української інтелігенції, в 30-ті роки, бібліологія тривалий час була предметом поодиноких наукових розвідок і звузилася до бібліографічного напряму, що був також значною мірою обмеженим через деукраїнізацію науки в цілому 1.