Діяльність вчених-гуманітаріїв УРСР за ідеологічних умов другої половини 1940-х рр....
227
теоретичній статті « До постановки проблем етногенезу » вказував, що принципову основу розробки радянськими етнографами питань етногенезу складає, передусім, « сталінське вчення щодо історичного характеру всіх сучасних націй, їх змішане походження » 73.
У зв’ язку з публікацією статті( а також з інших причин) була піднята на вищий щабель актуалізації і етногенетична проблематика. Як це вже стало традицією, по всьому СРСР відбулися різноманітні заходи з метою обговорення та популяризації названої сталінської праці( а наразі— і всієї його теорії « нації »), зокрема— вийшла низка публікацій. Насамперед, стаття мала бути засвоєна й взята на « озброєння » представниками гуманітарної науки. З приводу положень, викладених у статті захищалися навіть дисертації. Так, у Київському університеті була захищена кандидатська дисертація з філософії на тему « Розвиток Й. В. Сталіним історії націй в праці « Національне питання й ленінізм »» 74. Прикладом наукових заходів може слугувати проведення в стінах ІІУ теоретичної конференції під назвою « Сталін про формування народності і нації на Сході Європи ». Захід відбувся на базі ІІУ, але із залученням також і позаінститутських істориків та громадськості 75. У звіті академічної інституції за першу післявоєнну п’ ятирічку вказується на велике значення цієї конференції у справі висвітлення зазначених питань на сторінках « Короткого курсу історії України » 76. У цьому ж звіті вказувалося, що, хоча в 1946 – 1950 рр. інститут повинен був працювати над проблемами походження української народності і формування її в націю, але, фактично, справа зрушилася з місця лише після публікації названої праці Й. Сталіна 77.
Нова політична актуалізація спричинила також і посилену увагу з боку академічних інститутів до праць з тематики східнослов’ янського етногенезу, що готувалися в провінційних вишах. Так, у жовтні 1949 р. відбулося спільне засідання науковців з Інституту археології та ІІУ АН УРСР присвячене розгляду дослідження під назвою « Етногенезис Східно- Слов’ янських народів і походження Київської держави », яке підготував викладач Полтавського педінституту К. Кушнірчук, але котре майже рік « лежало » в ІІУ 78, тощо.
Таким чином, упродовж другої половини 1940-х р. гуманітарії-науковці( передусім— історики й археологи) УРСР мали політичне завдання досліджувати етногенез східних слов’ ян, зокрема українців. Це завдання вони виконували в діалозі з місцевим ідеологічним апаратом, який накреслював досить загальні схеми, а наповненням конкретикою цих схем мусили займатися вчені. Утім, останні не завжди були оригінальними творцями концепцій етногенезу, оскільки у своїх висновках залежали від російських науковців. А, отже, співтворцями нової історичної пам’ яті в галузі етногенезу були й російські гуманітарії.